Розділ «ЧОРНИЙ ОБЕЛІСК»

— Хіба це необхідно? Трохи води…

— Необхідно. Він помирає.

Дебелінг швидко обертається й нахиляється над Бесте.

— Помирає?

— Помирає. Стікає кров’ю. А крім того, може, ще й кістки поламані. Таке враження, що його скинули зі сходів.

Дебелінг міряє Георга Кроля довгим поглядом.

— Поки що це тільки ваше припущення, пане Кролю, не більше. Стан Бесте визначить окружний лікар.

— А хіба сюди, до нього, не покличуть лікаря?

— Це вже дозвольте вирішувати мені. Поки що я тут староста, а не ви. Поїдьте до доктора Бредіуса, — звертається він до двох хлопців з велосипедами. — Скажіть, що трапився нещасний випадок.

Ми чекаємо. На одному з велосипедів прибуває Бредіус. Він зіскакує на землю, заходить до сіней і нахиляється над столяром.

— Він помер, — каже лікар, підводячись.

— Помер?

— Так, помер. Це Бесте, правда ж? Той, у кого прострілена легеня?

Староста розгублено киває головою.

— Так, Бесте. Про те, що в нього була прострілена легеня, я не знав. Може, це з переляку… В нього було слабке серце…

— З переляку не стікають кров’ю, — сухо каже Бредіус. — Що тут сталося?

— От ми саме й з’ясовуємо це. Прошу залишитись тільки тим, хто буде свідчити. — Він дивиться на нас із Георгом.

— Ми ще повернемося, — кажу я.

Разом із нами йдуть майже всі люди, які стояли біля будинку. Мало буде свідків.

Ми сидимо в «Нижньосаксонському дворі». Я давно не бачив Георга таким розлюченим. Заходить молодий робітник і сідає біля нас.