Розділ «ЧОРНИЙ ОБЕЛІСК»

— Та з Бесте! Вони того столяра… Вони хотіли зняти прапор, і тоді все й сталося!

— Що? Бесте стріляв? Проклятий соціалісті

— Ні! Бесте… Його поранено…

— І більше нічого?

— Ні. Тільки Бесте…

Обличчя Дебелінга прояснюється.

— Он що! То чого ж ви зчиняєте такий гвалт?

— Він не може встати. З рота йде кров.

— Мабуть, дістав як слід по нахабній пиці,— каже горбатий писар. — Хай би не дратував людей! Зараз ідемо. Все треба робити спокійно.

— Ви мені вибачте, — з гідністю звертається до нас Дебелінг, — але я особа офіційна й мушу з’ясувати, що там було. Розрахунки доведеться відкласти.

Упевнений, що тепер остаточно спекався нас, він надягає сюртук. Ми виходимо разом із ним на вулицю. Він не дуже поспішає. І ми знаємо, чому. Коли він прибуде, люди вже не зможуть пригадати, хто саме бив столяра. Так воно вже ведеться.

Бесте лежить у тісних сінях свого будинку. Біля нього валяється роздертий прапор республіки. Перед будинком стоїть купка людей. Із залізної гвардії не видно нікого.

— Що тут сталося? — питає Дебелінг поліцая, що стоїть біля дверей із нотатником у руці.

Поліцай починає доповідати.

— А ви при цьому були? — перебиває його Дебелінг.

— Ні. Мене покликано потім.

— Гаразд. Отже, ви нічого не знаєте. Хто був при цьому?

Люди мовчать.

— Ви не посилаєте по лікаря? — питає Георг.

Дебелінг сердито поглядає на нього.