Розділ «ЧОРНИЙ ОБЕЛІСК»

— Це що — шантаж?

Георг підводиться.

— Будь ласка, поясніть, що ви маєте на увазі?

Дебелінг мовчить, і далі не зводячи з нього очей. Георг витримує його погляд. Тоді Дебелінг підходить до сейфа, відмикає його і кладе на стіл кілька пачок грошей.

— Порахуйте і дайте розписку.

Гроші лежать на червоній картатій скатертині, серед порожніх чарок і чашок з-під кави. Георг перелічує їх і пише розписку. Я виглядаю у вікно. Поля й далі виблискують золотавими й зеленими барвами, але в них уже не гармонія буття — щось і менше, й більше.

Дебелінг бере в Георга розписку.

— Ви, звичайно, розумієте, що на нашому цвинтарі пам'ятників більше не ставитимете, — каже він.

Георг хитає головою.

— Помиляєтесь. Поставимо, і навіть дуже швидко. Столярові Бесте. Безкоштовно. І це зовсім не стосується політики. А якщо ви захочете написати прізвище Бесте на пам'ятнику полеглим, ми теж зробимо це без грошей.

— Мабуть, до цього не дійде.

— Я так і думав.

Ми вирушаємо на станцію.

— Отже, в того мерзотника вже були гроші,— кажу я.

— Звичайно. Я знав, що вони були в нього. І вже цілих два місяці, але він спекулював ними. Добре заробляв на цьому й хотів ще прибрати до кишені кількасот тисяч. Ми б не видерли їх у нього й другого тижня.

На станції на нас чекають Генріх Кроль і Курт Бах.

— Гроші одержали? — питає Генріх.

— Одержали.

— Я так і думав. Тут дуже порядні люди. Надійні.

— Так. Надійні.