Розділ «ЧОРНИЙ ОБЕЛІСК»

— До цирку? — Я зацікавлено дивлюся на Герду. — Хіба вона була в цирку?

— Була. Вона там виросла. Але цирк збанкрутував. Не мав більше чим платити за м’ясо для левів.

— Вона дресирувала левів?

Рене кидає на мене глузливий погляд і регоче, як фельдфебель.

— Це було б пікантно, га? Ні, вона була акробаткою.

Герда знов пролітає повз нас. Вона пильно дивиться на

мене, ніби хоче загіпнотизувати. Але справа не в мені —> Герда дивиться так пильно від напруження.

— Чи Віллі справді багатий? — питає Рене де ла Тур.

— Ну певне. Саме таких, як він, тепер називають багатими. Він ділок і має цілу купу акцій, які щодня дорожчають. А чому ви питаєте?

— Мені подобається, як чоловік багатий, — сміється Рене мелодійним сопрано. Потім реве, наче в казармі: — Кожній жінці це подобається.

— Так, я вже помітив, — гірко погоджуюсь я. — Багатий спекулянт кращий за чесного, але бідного службовця.

Рене аж труситься зі сміху.

— Багатство й чесність разом не бувають, хлопче! Тепер не бувають! Та, мабуть, і раніше не бували.

— Бувають. Принаймні тоді, коли люди одержують спадщину або їм випадає великий виграш.

— І тоді ні. Гроші псують вдачу, хіба ви не знаєте?

— Знаю. То чому ж ви надаєте їм такого великого значення?

— Бо для мене вдача не має ніякого значення, — щебече Рене манірним голоском старої дівки. — Я люблю комфорт і забезпеченість.

Герда, виконуючи бездоганні сальто, летить просто на нас. Раптом вона зупиняється за півметра від мене, кілька разів підстрибує навшпиньки і, сміючись, каже:

— Рене бреше.

— Хіба ти чула, що вона казала?