Розділ «ЧОРНИЙ ОБЕЛІСК»

— Смерть напевне теж дарунок божий, — відповідаю я і дивлюся крізь вікно в темний сад. Там знявся вітер і хилить крони дерев. — Нею теж треба втішатися й розумітись на ній?

Бодендік глузливо позирає на мене поверх своєї чарки.

— Для християнина смерть — не проблема. Втішатися нею йому не треба, але зрозуміти її він може дуже легко. Смерть — це брама до вічного життя. Її нічого боятися. А для багатьох людей вона ще й порятунок.

— Від чого?

— Порятунок від хвороби, болю, самотності й злиднів.

Бодендік з насолодою бере в рот ковток вина і смакує

його, ворушачи рожевими щоками.

— Знаю, — кажу я. — Порятунок від земних скорбот. А навіщо, власне, бог створив їх?

Цієї хвилини не видно, щоб Бодендік, цей знавець потойбічного життя і вина, страждав від земних скорбот. Круглий, гладкий, він сидить, міцно тримаючи в руках чарку. Поли сутани він закинув на спинку стільця, щоб вони не зім’ялися під вагою його могутнього заду.

— Навіщо, власне, бог створив земні скорботи? — ще раз кажу я. — Не міг відразу пустити нас у вічне життя?

Бодендік знизує плечима.

— Прочитайте про це в Біблії. Людина, рай, гріхопадіння…

— Гріхопадіння, вигнання з раю, первородний гріх, а через нього прокляття на сотні тисяч поколінь. Бог найдовго-часнішої помсти.

— Бог прощення, — заперечує Бодендік і дивиться проти світла на вино. — Бог любові й справедливості, завжди готовий простити. Бог, який віддав у жертву свого власного сина, щоб урятувати людство.

— Пане вікарію, — кажу я з раптовою люттю, — навіщо бог любові й справедливості створив людей такими неоднаковими? Одного — бідним і хворим, а іншого — здоровим і підлим?

— Той, хто принижений тут, буде звеличений у царстві небесному. Бог справедливий і зрівноважує всіх.

— Я не дуже впевнений, що так воно й буде, — заперечую я йому. — Я знав одну жінку, яка десять років хворіла на рак, яка витримала шість страшних операцій, яку ніколи не покидав біль і яка, врешті, зневірилась у богові, коли поховала двох своїх дітей. Вона перестала ходити до церкви, перестала сповідатися й причащатись і, згідно з догматами церкви, померла в смертних гріхах. Згідно з тими самими догматами, вона тепер вічно горітиме в пеклі, яке теж створив бог любові. Це справедливо, так?

Якусь мить Бодендік мовчки дивиться на вино.

— Це ваша мати? — питає він нарешті.

Я вражено дивлюся на нього.