Розділ «ЧОРНИЙ ОБЕЛІСК»

Ми втискуємось у натовп на танцювальному майданчику, і нас повільно несе вперед.

— Троє чоловіків без жінок у нічному клубі,— каже Герда. — Чому так?

— А чом би й ні? Мій приятель Георг запевняє, що той, хто веде з собою до клубу жінку, запрошує її наставити йому роги.

— Котрий із них ваш приятель? Отой носатий?

— Ні, лисий. Він прихильник гаремної системи. Каже, що жінок не слід нікому показувати.

— Звичайно… А ви?

— У мене немає системи. Я мов полова на вітрі.

— Не наступайте мені на ноги, — зауважує Герда. — Добра мені полова. Важите щонайменше сімдесят кілограмів.

Я опановую себе. Ми саме пропливаємо з натовпом повз Ернин столик, і цього разу вона, слава богу, пізнає мене, хоч її голова лежить на плечі в спекулянта з перснем і він її обхопив за стан. Де тут у біса дослухатимешся до музики! Я усміхаюсь Герді й пригортаю її до себе тісніше. А сам стежу за Ерною.

Герда пахне парфумами «Конвалія».

— Відпустіть мене, — каже вона. — Цим ви нічого не досягнете в дами з рудим волоссям. А ви саме цього хочете, правда ж?

— Ні,— брешу я.

— Вам треба було зовсім не звертати на неї уваги. А ви натомість втупилися в неї, як загіпнотизований, та ще й улаштували цю комедію зі мною. Боже, який ви ще недосвідчений!

Та я й далі намагаюся зберегти на обличчі вимушену усмішку. Аби тільки Ерна не помітила, що я й тут осоромився.

— Нічого я не влаштував, — мляво виправдовуюсь я. — Я не хотів танцювати.

Герда відштовхує мене.

— Видно, й кавалер із вас не кращий, ніж танцюрист! Годі. В мене болять ноги.

Я міркую, чи варто їй пояснювати, що я мав на думці зовсім інше. Хтозна, чим це може скінчитися для мене. Тому я вирішую краще тримати язика на припоні і, задерши голову, хоч і трохи присоромлений, іду за нею до столика.

Тим часом там уже відчувається дія алкоголю. Георг і Різенфельд перейшли на «ти». Різенфельд став просто Алексом. Він скоро почне й від мене вимагати, щоб я називав його на «ти». Завтра вранці, звичайно, все це забудеться.

Я сиджу похмурий, сердитий і чекаю, поки Різенфельд стомиться. Танцювальним майданчиком пливе людський натовп, повільний потік гамору, почуття тілесної близькості й стадності. Ерна теж із викликом пропливає повз самий наш столик. Мене вона ігнорує. Герда штовхає мене в бік.