Розділ «ЧОРНИЙ ОБЕЛІСК»

— Звичайно, — відповідає Георг. — Рольф уміє готувати її, як ніхто.

Похитуючись, ми проходимо в затінку Маріїнської церкви й опиняємось на Гакенштрасе. Спереду дибає, як лелека, самітна постать і завертає в наш двір. Це фельдфебель Кнопф, що повертається зі свого інспекційного рейду по міських пивницях. Ми йдемо слідом за ним і наздоганяємо його аж біля чорного обеліска, де він, як завжди, зупиняється у своїй потребі.

— Пане Кнопфе, так не годиться! — кажу я.

— Вільно, — не обертаючись, командує він.

— Пане фельдфебелю, так не годиться! — ще раз кажу я. — Це свинство! Чому ви не робите цього у себе в квартирі?

Він ледь повертає голову.

— Щоб я у своїй кімнаті мочився? Ви здуріли?

— Не в кімнаті. У вас у квартирі є чудовий туалет. Користуйтеся ним. Невже ви не можете пройти ще якихось десять метрів?

— Дурниці!

— Ви забруднюєте символ нашої фірми! Крім того, чините блюзнірство. Це ж надгробок. Свята річ.

— Він стане надгробком аж на цвинтарі,— каже Кнопф, рушаючи до дверей. — На добраніч, панове.

Він кланяється нам і при цьому стукається головою об одвірок. Потім, сердито бурмочучи, зникає в сінях.

— Хто це такий? — питає Різенфельд, поки я шукаю банку з кавою.

— Ваша протилежність. Абстрактний п’яниця. П’є без будь-якої фантазії. Не потребує ніякого заохочення ззовні. Жодних картин, що розпалювали б його бажання.

— Зрозуміло! — Різенфельд умощується біля вікна. — Горілчана бочка. Людина живе мріями. Ви цього ще не знаєте?

— Ні. Я ще надто молодий.

— Ви не надто молодий. Просто ви продукт війни — емоційно недозрілий, але вже досвідчений у вбивстві.

— Мерсі,— кажу я. — Як вам подобається кава?

Хміль, мабуть, уже втрачає силу. Ми знов перейшли на «ви».

— Як ви вважаєте, та дама, що навпроти, вже дома? — питає Різенфельд Георга.