Розділ «ЧОРНИЙ ОБЕЛІСК»

Починається другий номер програми. На танцювальний майданчик виходить акробатка — молода, з задерикуватим лицем, кирпатим носиком і гарними ногами. Вона виконує акробатичний танець із сальто, стоянням на руках і стрибками. Ми далі стежимо за Лізою. Вона вдає, що хотіла б повернутися й піти геть звідси, але це, звичайно, чистісінький обман: «Червоний млин» — єдиний нічний клуб у місті, а решта — просто кав’ярні, ресторани й пивниці. Тому сюди й навідуються всі, кому дозволяє кишеня.

— Шампанського! — гримить Різенфельд диктаторським голосом.

Я здригаюся. Георг також стурбований.

— Пане Різенфельде, — кажу я, — тут шампанське дуже погане.

Тієї миті я відчуваю, що знизу на мене хтось дивиться. Я вражено озираюся. То акробатка: вона так вигнулась назад, що просунула голову між ноги. Тепер вона нагадує карлика з величезним горбом.

— Шампанське замовляю я! — каже Різенфельд і підкликає офіціанта.

— Браво! — гукає обличчя з підлоги.

Георг підморгує мені. Він грає роль джентльмена, я ж маю виступати в скрутних випадках. Так між нами домовлено.

Тому він каже:

— Якщо ви хочете шампанського, Різенфельде, то буде н воно. Адже сьогодні ви наш гість.

— Про це не може бути й мови! Замовляю я, і годі!

Різенфельд сьогодні — справжній Дон-Жуан вищого класу. Він задоволено дивиться на золоту головку пляшки у відерці з кригою.

Багато жінок відразу зацікавлюються нами. Я теж не від того, щоб випити. Шампанське доведе Ерні, що вона надто рано викинула мене за борт. Я з задоволенням п’ю за здоров'я Різенфельда, він урочисто відповідає мені тим самим.

З’являється Віллі. Цього й слід було чекати: він тут постійний гість. Ауфштайн зі своїм товариством виходить, і Віллі стає нашим сусідом. Він зразу ж підводиться й запрошує до себе Рене де ла Тур. Та підходить із вродливою дівчиною в чорній вечірній сукні. Я впізнаю в ній акробатку. Віллі знайомить нас. Акробатку звати Герда Шнайдер. Вона, ніби прицінюючись, кидає погляд на шампанське й на нас трьох. Ми спостерігаємо, чи не зацікавиться нею Різенфельд: тоді б ми звільнилися від нього на вечір. Проте він зачарований Лізою.

— Як ви вважаєте, можна запросити її на танець? — питає він Георга.

— Я б вам не радив цього, — дипломатично відповідає Георг. — Але згодом ми, можливо, десь іще познайомимося з нею.

Він докірливо дивиться на мене. Якби я в конторі не сказав, що ми не знаємо, хто така Ліза, все було б гаразд. Але хто міг передбачити, що Різенфельд укинеться в романтику? Тепер уже пізно щось пояснювати йому. Романтикам бракує почуття гумору.

— Ви танцюєте? — питає мене акробатка.

— Погано. Я не відчуваю ритму.

— Я також. Спробуймо разом.