Розділ «ЧОРНИЙ ОБЕЛІСК»

Кнопф нюхає горілку, випиває її, потім вимагає другу чарку, а далі й третю.

— Здавайтеся, — кажу я. — Вгадати не можна. Ми не візьмемо з вас грошей.

— Це горілка з гастрономічної крамниці Брокмана на Марієнштрасе, — мовить Кнопф.

Ми вражено дивимося на старого. Він угадав.

— Витрушуйте гроші! — хрипить він.

Георг відраховує три марки, і фельдфебель зникає.

— Як так можна вгадати? — дивуюсь я. — Невже в старого п'яниці справді якийсь надприродний нюх?

Раптом Георг заходиться реготом.

— Він нас обдурив!

— Як?

Георг підіймає пляшку. На дні її приклеєна малесенька етикетка: «Й. Брокман, гастрономія, Марієнштрасе, 18».

— От пройдисвіт, — задоволено каже Георг. — А які ще має очі!

— Післязавтра він їм не повірить, коли прийде додому й не побачить обеліска, — зауважую я. — Для нього весь світ завалиться.

— А для тебе він не завалюється? — питає Георг.

— Щодня завалюється, — відповідаю. — А то ж як би я міг жити?

За дві години до мого від'їзду ми раптом чуємо тупіт і гомін. І відразу ж на вулиці розлягається пісня. Співають її на чотири голоси.

Ніч священна, перелий

В спрагле серце спокій свій…

Ми підходимо до вікна. Надворі стоїть спілка співаків Бодо Ледергозе.

— Що це означає? — питаю я. — Ввімкни світло, Георгу.