Розділ «ЧОРНИЙ ОБЕЛІСК»

— Дурниці! — сердито кидає Генріх. — Прибережіть свої жарти для Берліна.

— Хоч я вже й не маю ніякого стосунку до вашої фірми, — кажу я, — бо сьогодні о дванадцятій годині моя праця тут скінчилася, та мені хотілося показати, як легко продавати надгробки. Це просто розвага, а не робота.

Генріх червоніє з люті, але великим зусиллям волі стримується.

— Хвалити бога, нам уже недовго доведеться слухати цю нісенітницю! Щасливої дороги! В Берліні вас навчать ввічливості.

— Він справді продав обеліск, Генріху, — каже Георг.

Генріх недовірливо дивиться на брата.

— А докази де? — сичить він.

— Ось! — кажу я, висипаючи на стіл гульдени. — Навіть за валюту.

Генріх спантеличено підходить до столу, хапає одну банкноту й крутить її на всі боки, перевіряючи, чи вона, бува, не фальшива.

— Просто щастя, — цідить він нарешті крізь зуби. — Сліпе щастя!

— Це щастя нам тепер дуже до речі, Генріху, — каже Георг. — А то ми не мали б чим оплатити вексель, на який завтра кінчається термін. Краще б ти подякував Людві-гові. Це наші перші справжні гроші. І вони нам до зарізу потрібні.

— Дякувати? І не подумаю!

Генріх виходить, грюкнувши дверима, — справжній гордий німець, що ніколи нікому не дякує.

— Нам справді до зарізу потрібні гроші? — питаю я.

— Досить-таки потрібні,— каже Георг. — А тепер розрахуймося. Скільки в тебе грошей?

— З мене вистачить. Я отримав із Берліна на квиток у третьому класі, а поїду в четвертому і заощаджу таким чином дванадцять марок. Крім того, я продав своє піаніно, — не тягти ж його з собою. Мені дали за ту стару скриню сто марок. Отже, я маю сто дванадцять марок. На них я зможу прожити до першої платні.

Георг бере тридцять гульденів і простягає їх мені.

— Ти залагодив цю справу як сторонній агент і маєш право на комісійні, як і Плаксивий Оскар. А за особливі досягнення — ще п’ять відсотків.

Ми ще трохи змагаємося, хто виявиться великодушніший, потім я беру гроші на той випадок, якщо полечу зі свого нового місця першого ж місяця.

— Ти вже знаєш, що робитимеш у Берліні? — питає Георг.