Розділ «ЧОРНИЙ ОБЕЛІСК»

— Тихо, ми хочемо спати! — кричить вдова Конерсман.

— Гей, ви! — гукає Ліза поліцаям. — Облиште співаків! Чом вас немає там, де крадуть?

Поліцаї розгублені. Вони ще кілька разів наказують:

— Негайно всім іти до поліційної дільниці!

Проте ніхто не рушає з місця. Бодо починає другий куплет. Врешті поліцаї роблять єдине, що можуть зробити, — кожен із них заарештовує по одному співакові.

— Не пручайтеся! — гукаю я. — А то вони пришиють вам опір державній владі!

Співаки не опираються, і їх ведуть до дільниці. Ті, що залишаються, співають далі, наче нічого не сталося. Дільниця близько, поліцаї бігом повертаються й беруть ще двох співаків. Решта не замовкають, але перших тенорів уже майже не чути: поліцаї хапають співаків із правого боку. За третім разом вони заберуть Віллі, і перших тенорів не буде зовсім. Ми подаємо співакам з вікна пляшки з пивом.

— Тримайся, Бодо! — кажу я.

— Не бійся! Будемо триматися до останнього!

Поліцаї приходять знов і заарештовують іще двох тенорів. У нас більше немає пива, і ми частуємо співаків горілкою. Через десять хвилин уже співають самі баси. Вони стоять і навіть не дивляться на поліцаїв, коли ті арештовують їхніх товаришів. Я десь читав, що такими ж байдужими залишаються моржі, коли мисливці ходять поміж них і палицями вбивають їхніх сусідів, — і бачив, що цілі народи під час війни поводяться так само.

Минає ще чверть години, і Бодо Ледергозе залишається сам. Розлючені, спітнілі поліцаї роблять останній захід і забирають його. Ми йдемо слідом за ними до дільниці. Бодо не перестає співати.

— Бетховен, — коротко пояснює він і далі гуде, наче бджола з тонким музичним слухом.

Та раптом нам здається, ніби з далекої далини йому акомпанують еолові арфи. Ми прислухаємося. Дивно, але справді складається таке враження, що Бодо підспівують ангели: першим та другим тенором і двома басами. Вони прилучаються до голосу Бодо, зливаються з ним, стають дедалі гучніші, а коли ми повертаємо за церкву, то вже навіть розрізняємо слова. Співають «Ніч священна, перелий…» А за наступним рогом ми дізнаємося, звідки долинають го-лоси, — з поліційної дільниці, де заарештовані товариші Бо-до мужньо співають далі, ні на що не зважаючи. Бодо як диригент входить у їхній гурт, ніби це найзвичайніша в світі справа, і пісня лунає далі:

Мандрівці бездомні ми…

— Пане Кролю, що це все означає? — питає спантеличений начальник дільниці.

— Влада музики! — відповідає Георг. — Прощальна серенада приятелеві, що вирушає в світ. Невинний вчинок. За таке людей треба було б нагороджувати, а не карати.

— І це все?

— Все.

— Це порушення нічного спокою, — каже один із тих, що водили арештованих.

— А якби вони співали «Німеччина, Німеччина понад усе», то це теж було б порушення нічного спокою? — питаю я.