Розділ «ЧОРНИЙ ОБЕЛІСК»

Я киваю головою.

— Складатиму звіти про пожежі й крадіжки, писатиму рецензії на маленькі книжки, бігатиму по пиво редакторам, застругуватиму олівці, читатиму коректуру й намагатимусь висунутися.

Хтось ногою відчиняє двері. На порозі з'являється, як примара, фельдфебель Кнопф.

— Давайте мені вісім більйонів! — хрипить він.

— Пане Кнопфе, — кажу я, — ви ще не зовсім розбуркались після довгого сну. Інфляція скінчилася. Два тижні тому ви могли одержати вісім більйонів за надгробок, куплений за вісім мільярдів. Сьогодні ж він коштує лише вісім марок.

— Поганці! Ви навмисне зробили це!

— Що?

— Припинили інфляцію! Щоб пограбувати мене! Та я не продам надгробка! Дочекаюся наступної!

— Чого?

— Наступної інфляції!

— Гаразд, — каже Георг. — Вип'ємо за це.

Кнопф перший хапає пляшку.

— Закладемося? — питає він.

— На що?

— Що я вгадаю на смак, звідки взято пляшку.

Він витягає корок і нюхає.

— Нізащо не вгадаєте, — кажу я. — Якби це була горілка з бочки, то, може б, і вгадали, нам відомо, що ви найкращий знавець на всю округу, та коли горілка з пляшки, не вгадаєте.

— На скільки ви закладаєтесь? На вартість надгробка?

— Ми тепер збідніли, — каже Георг, — але трьома марками можемо ризикнути. Тільки задля вас.

— Гаразд. Налийте мені чарку.