Розділ «ЧОРНИЙ ОБЕЛІСК»

У тьмяному світлі, що падає на вулицю з нашого вікна,

ми помічаємо Бодо.

— Це для тебе, — каже Георг. — Спілка прийшла попрощатися з тобою. Не забувай, що ти її член.

Могутній спів лунає далі:

Мандрівці бездомні ми,

Втому й біль із нас зніми…

Відчиняються вікна.

— Тихо! — верещить стара Конерсман. — Уже за північ, п'яна сволото!

Бачу на небі я знову Світлу зорю вечорову…

Ліза підходить до свого вікна і вклоняється. Вона думає, що співають для неї.

Невдовзі прибуває й поліція.

— Розійтись! — гримить могутній голос.

Відколи скінчилась інфляція, поліцію не впізнати. Вона стала завзята й рішуча, до неї повернувся прусський дух. Кожний цивільний для неї — вічний новобранець.

— Це порушення тиші в нічний час! — реве глухий до музики бовдур у мундирі.

— Арештуйте їх! — верещить удова Конерсман.

У спілці Бодо двадцятеро кремезних співаків. Проти них двоє поліцаїв.

— Бодо! — стурбовано гукаю я. — Не чіпайте їх! Не опирайтесь! А то вони запроторять вас до в'язниці!

Бодо дає нам знак, що хвилюватись нічого, і співав далі на повні груди:

Я б із тобою радо полинув

Ген до небес…