Розділ «ЧОРНИЙ ОБЕЛІСК»

— Так. Учора ввечері. Параліч серця. Під час роботи.

— Гарна смерть, — кажу я. — Але передчасна.

Фріці закашлюється. Потім каже:

— Ви, здається, торгуєте надгробками, правда? Ви щось казали таке!

— У нас найкращі надгробки в цілому місті,— відповідаю я. — А в чім річ?

— Як це в чім річ? Боже мій, Людвігу, який ти недогадливий! Мадам, звичайно, хоче замовити надгробок комусь із наших клієнтів. А ти із Залізною Кобилою теж…

— Я ні,— перебиваю я її.— Але цілком можливо, що мій приятель Георг…

— Однаково. Треба тільки, щоб замовлення отримав наш клієнт. Їдь до нас. І швидко! Тут уже був один комівояжер від ваших конкурентів. Він плакав ревними сльозами й запевняв, що також…

Плаксивий Оскар! Безперечно він!

— Я зараз же їду до вас! — кажу я. — Той рева бреше!

Мене приймає мадам.

— Хочете поглянути на неї? — питає вона.

— Хіба вона лежить тут?

— Нагорі, у своїй кімнаті.

Ми підіймаємось рипкими сходами нагору. Всі двері відчинені. Я бачу, що дівчата одягаються.

— Вони сьогодні теж працюватимуть? — питаю я.

Мадам хитає головою.

— Сьогодні ввечері ні. Дами одягаються просто за звичкою, розумієте? До того ж збитки невеликі. Відтоді як марка знову стала маркою, клієнтів у нас як відрізало. Жодне стерво не має грошей. Просто анекдот, еге ж?

Це не анекдот, це правда. Інфляція відразу обернулася в дефляцію. Там, де раніше кишіло більйонами, тепер рахують на пфеніги. Скрізь не вистачає грошей. Жахливий карнавал скінчився. Почалося спартанське життя першого тижня великого посту.

Залізна Кобила лежить між зеленими вазонами й білими лілеями. Обличчя в неї раптом стало суворе й старе, і я впізнаю її лише по золотому зубові, що ледь помітно блищить між губами. Дзеркало, перед яким вона так часто чепурилася, завішене білим серпанком. У кімнаті пахне давніми парфумами, хвоєю і смертю. На комоді стоїть кілька фотографій і кришталева півкуля, до дна якої приліплений малюнок. Коли її потрусити, то здається, що люди на малюнку потрапили в завірюху. Я добре знаю цю річ. Вона — один із найкращих спогадів мого дитинства. Мені не раз кортіло вкрасти її, коли я ще тут, на Банштрасе, готував уроки.