Розділ «ЧОРНИЙ ОБЕЛІСК»

Вацек обмірковує мою пораду.

— Ви вважаєте, що це допоможе?

Я згадую, як мене оцінювала поглядом пані Терговен.

— У новому костюмі краще себе почуваєш, — кажу. — Недавно я відчув це на собі.

— Справді?

— Справді.

Вацек зацікавлено дивиться на мене.

— Але ж ви бездоганно вбрані.

— Як на чию думку. На вашу — бездоганно, а на думку інших людей — ні. Я це помітив.

— Та невже? Давно?

— Сьогодні.

Вацек роззявляє рота.

— От тобі й на! То ми з вами майже брати! Диво, та й годі!

— Я десь читав, що всі люди брати. А як подивишся, що діється на світі, то стає ще дивніше.

— І ми мало не повбивали один одного, — радісно каже Вацек.

— Брати часто вбивають один одного.

Вацек підводиться.

— Завтра піду в лазню. — Він обмацує ліве око. — Власне, я вже й думав замовити собі мундир штурмовика. їх саме почали шити в Мюнхені.

— Гарно пошитий темно-сірий костюм кращий. У вашого мундира немає майбутнього.

— Щиро дякую, — каже Вацек. — Але я, мабуть, замовлю і костюм, і мундир. І не сердься на мене, друже, що я хотів тебе заколоти. Завтра я пришлю тобі за це добрячий шмат першокласної кінської ковбаси.