Розділ «ЧОРНИЙ ОБЕЛІСК»

— У ролі кого? У великому місті задарма не годують.

— У ролі співробітника газети в Берліні. Спочатку заробітки будуть невеликі, але достатні, щоб прожити. А далі видно буде.

— Що? — питаю я, затамувавши подих.

— Ви ж кілька разів питали мене, чи я не знаю для вас якогось місця! Ну от, у Різенфельда є деякі зв’язки. Я дещо напитав для вас. Тому й заїхав сюди. З першого січня двадцять четвертого року можна приступати до роботи. Посада невеличка, зате в Берліні. Згода?

— Стривайте! — каже Георг. — У нього контракт на п’ять років.

— То він утече без попередження. Ну що, вирішили?

— А скільки він зароблятиме? — питає Георг.

— Двісті марок, — спокійно відповідає Різенфельд.

— Я так і думав, що ви мені тільки голову морочите! — сердито кажу я. — Вам так подобається дражнити людей? Двісті марок! Хіба така сміховинна сума ще існує?

— Якщо не існує, то буде існувати! — каже Різенфельд.

— Буде? — перепитую я. — Де? В Новій Зеландії?

— У Німеччині! Житня марка. Не чули ще про неї?

Ми з Георгом перезираємось. Уже ходила чутка про те, що будуть запроваджені нові гроші. Вартість однієї марки буцімто дорівнюватиме вартості певної кількості жита. Але за останні роки ходило стільки різних чуток, що їм уже ніхто не вірив.

— Цього разу правда, — каже Різенфельд. — Я знаю про це з надійного джерела. А житню марку потім замінять золотою. Так вирішив уряд.

— Уряд! Це ж він призвів до знецінення грошей!

— Можливо. Але тепер уже годі. Уряд більше не мав боргів. Один більйон інфляційних марок дорівнюватиме одній золотій марці.

— А золота марка потім знов покотиться вниз? І все почнеться спочатку?

Різенфельд п'є пиво.

— То ви згодні чи ні? — питає він.

Мені здається, що в ресторані раптом западає мертва тиша.