Розділ «ЧОРНИЙ ОБЕЛІСК»

— Послухайте! — кажу я. — Не рушайте з місця! Давайте укладемо на хвилину перемир’я! А потім знов кидайтесь на мене, і я виб’ю вам друге око! Та слухайте ж, йолопе! — Я втуплююсь у Вацека поглядом, ніби хочу його загіпнотизувати. Я колись читав, що це допомагає.— Я ні-чо-го не мав із ва-шо-ю жін-ко-ю! — скандую я повільно й виразно. — Вона не цікавить мене! Стійте! — сичу я, побачивши, що Вацек знов рушає з місця. — У мене в самого є дівчина!

— Тим гірше, клятий жеребе!

Вацек кидається вперед, проте, надто круто повернувшись, чіпляється за цоколь і мало не падає. Скориставшись цим, я знову б’ю його ногою, цього разу в гомілку. Хоч він і в чоботях, удар діє. Вацек зупиняється, широко розставивши ноги, проте ножа з рук не випускає.

— Послухайте, бовдуре! — кажу я наполегливим голосом гіпнотизера. — Я кохаю зовсім іншу жінку! Стривайте! Я вам її покажу! У мене є з собою фото!

Вацек мовчки подається вперед, і ми оббігаємо нових півкола. Мені щастить витягти з кишені гаман. Герда на прощання дала мені свою фотокартку. Я похапцем пробую намацати її. На землю падає кілька яскравих банкнот по мільярду марок. Нарешті фото у мене в руках.

— Ось! — кажу я і обережно простягаю його з-за обеліска, але так, щоб Вацек не дістав моєї руки. — Хіба це ваша жінка? Гляньте! І прочитайте, що там написано!

Вацек скоса зиркає на мене здоровим оком. Я кладу зображення Герди на цоколь обеліска.

— Бачите! Хіба це ваша жінка?

Вацек незграбно пробує спіймати мене.

— Телепню! — кажу я. — Гляньте лишень на фото! Хіба той, хто має таку дівчину, бігатиме за вашою жінкою?

Я переборщив. Ображений Вацек робить нову спробу спіймати мене. Потім зупиняється й нерішуче каже:

— Із нею хтось спить!

— Дурниці! — кажу я. — Ваша дружина вірна вам!

— То що ж вона тут завжди робить?

— Тут!

— Не розумію, про що ви говорите! — кажу я. — Може, вона кілька разів приходила сюди дзвонити по телефону. Жінки люблять телефонні розмови, а надто коли їх надовго залишають самих. Поставте їй телефоні

— Вона й уночі буває тут! — каже Вацек.

Ми стоїмо один проти одного, розділені обеліском.

— Вона недавно приходила сюди на кілька хвилин, коли принесли додому тяжко хворого Кнопфа, — відповідаю я. — А взагалі вона працює вночі в «Червоному млині».

— Про це вона казала, але…