Розділ «ЧОРНИЙ ОБЕЛІСК»

— Часом я й ладен би штрикнути себе ножем. Друже, що мені робити? Я до нестями люблю свою жінку, а сам їй осоружний.

Його слова зворушують мене. Я теж відчуваю втому й опускаюся на східці побіч нього.

— Це все через мою роботу, — з відчаєм каже Вацек. — Вона ненавидить запах крові, друже. Та коли весь час ріжеш коней, то й тхнеш кров’ю.

— А хіба у вас немає іншого костюма? Щоб переодягтися, коли ви йдете з різниці?

— Не можна переодягатися. Інші різники подумають, що я хочу бути кращим за них. Та й однаково запах залишиться. Його нічим не вибавиш.

— А якщо митися після роботи?

— Митися? — питає Вацек. — Де? У міській лазні? Вона ж зачинена, коли я о шостій ранку повертаюся з різниці.

— А в різниці немає душу?

Вацек хитає головою.

— Тільки шланг, щоб змивати долівку. А митися під шлангом уже надто холодно.

Я погоджуюся. Крижана вода в листопаді — невелика втіха. От коли 6 Вацек був Карлом Брілем, то не мав би такого клопоту. Карл узимку прорубує кригу на річці і плаває в ополонці разом зі своїми товаришами з клубу.

— А якби ви спробували користуватися туалетною водою? — питаю я.

— Теж не можна. Інші різники подумають, що я педераст. Ви не знаєте, які в нас у різниці люди!

— То, може, вам краще поміняти фах?

— Я нічого іншого не вмію робити, — похмуро каже Вацек.

— Спробуйте торгувати кіньми, — раджу я. — Це майже те саме, що різати їх.

Вацек тільки рукою махає. Якусь мить ми сидимо мовчки. Яке мені діло до нього, думаю я. І як йому можна допомогти? Ліза любить «Червоний млин». Вона не так закохана в Георга, як хоче когось кращого за свого різника.

— Вам треба стати справжнім кавалером, — кажу я нарешті.— Ви добре заробляєте?

— Непогано.

— То ви ще маєте можливість завоювати любов своєї дружини. Ходіть через день у лазню і придбайте новий костюм, який могли б носити тільки вдома. І ще кілька сорочок, одну-дві краватки. Можете ви купити все це?