Розділ «ЧОРНИЙ ОБЕЛІСК»

Герда перевертає голубці.

— Ти маєш щось проти? — питає вона по хвилі.

Я дивлюся на неї. Що я можу мати проти? Я б хотів щось мати проти! На мить мені хочеться збрехати — проте я знаю, що Герда бачить мене наскрізь.

— У «Червоному млині» ти теж більше не виступатимеш? — питаю я.

— Я вже давно не виступаю в «Червоному млині». Ти просто не цікавишся цим. Ні, там я теж не виступатиму. З нашими заробітками можна з голоду померти. Я залишаюсь у місті.

— В Едуарда, — кажу я.

— Так, у Едуарда, — підтверджує Герда. — Він доручає мені бар. Працюватиму там.

— І мешкатимеш у «Валгаллі»?

— Так, мешкатиму у «Валгаллі», в кімнатці на горищі, и працюватиму у «Валгаллі». Я вже не така молода, як тобі здаюся, мені треба подбати про якесь постійне місце, поки не дійшло до того, що я вже ніде не зможу знайти ангажементу. З цирком теж нічого не виходить. Це була остання спроба.

— Ти ж іще багато років можеш діставати ангажемент, Гердо, — кажу я.

— Ти в цьому нічого не тямиш. Я знаю, що роблю.

Я дивлюся на червоне листя винограду, що погойдується за вікном, і почуваю себе дезертиром, хоч для цього. й немає підстав. Мої стосунки з Гердою були не глибші, як пригода дівчини з солдатом, що приїхав у відпустку, проте для одного з двох вони, мабуть, завжди важать трохи більше.

— Я хотіла тобі сама сказати це, — мовить Герда.

— Ти хотіла сказати, що між нами все скінчено?

Герда киває головою.

— Моя гра чесна. Едуард єдиний запропонував мені щось реальне — місце, і я знаю, що це таке. Я не хочу обдурювати його.

— Чому ж… — починаю я і замовкаю.

— Ти хочеш спитати, чому я сьогодні ще спала з тобою? — каже Герда. — А ти хіба не знаєш, що всі мандрівні артисти сентиментальні? — Вона раптом сміється. — Прощання з молодістю. Сідай до столу, голубці готові.

Герда ставить на стіл тарілки. Я поглядаю на неї, і мені раптом стає сумно.

— А що поробляє твоє велике небесне кохання? — питає вона.