Розділ «ЧОРНИЙ ОБЕЛІСК»

— Що? Лихварі! А я? Де ж мій заробіток, га? Ви привласнили його?

— Пане Кнопфе, — кажу я. — Коли ви купляєте велосипед, а через годину перепродуєте його, то не одержуєте навіть тих грошей, які самі заплатили. Так ведеться і в роздрібній торгівлі, і в оптовій, і серед покупців, на цьому тримається наша економіка.

— Чхати мені на економіку! — каже відважний фельдфебель. — Куплений велосипед — то вже вживана річ, навіть коли на ньому ніхто не їздив. А мій надгробок цілком новий.

— Теоретично він теж уживаний, — кажу я. — 3 погляду економіки. Крім того, не можете ж ви вимагати, щоб ми втрачали тільки тому, що ви залишилися живі.

— Шахрайство! Справжнісіньке шахрайство!

— А ви не продавайте надгробок, — радить Георг. — Це чудова реальна цінність. Колись він вам ще знадобиться. Немає безсмертних людей.

— Я продам надгробок вашим конкурентам Гольмановій Клоцу, коли ви зараз же не дасте мені за нього десять мільярдів!

Я знімаю телефонну трубку.

— Ходіть сюди, ми полегшимо вам роботу. Ось телефон, дзвоніть. Номер шістсот двадцять чотири.

Кнопф нерішуче дивиться на мене й відмахується.

— То такі самі шахраї, як і ви. А скільки надгробок коштуватиме завтра?

— Можливо, на мільярд дорожче. Або й на два чи на три мільярди.

— А через тиждень?

— Пане Кнопфе, — каже Георг, — коли б ми знали курс долара наперед, то не сиділи б отут і не торгувалися б із вами за надгробок.

— Цілком можливо, що через місяць ви станете більйонером, — додаю я.

Кнопф зважує мої слова.

— Я залишаю камінь собі,— буркає він нарешті.— Шкода, що я вже заплатив за нього.

— Ми завжди можемо відкупити його.

— Он чого захотіли! Без зиску я його не продам. Залишу собі й спекулюватиму ним. Поставте його в гарному місці,— Кнопф занепокоєно виглядає у вікно. — А то ще піде дощ.

— Надгробки не бояться дощу.