Розділ «ЧОРНИЙ ОБЕЛІСК»

— Я дізнався про все, — каже він. — Брехня вам не допоможе. Моя жінка призналася. Вона купила у вас надгробок.

— Вона не заплатила за нього. Тому забудьте про це. Він вам тепер однаково вже не потрібний.

— Вона купила його, — загрозливо наполягає фельдфебель. — При свідках. Не пробуйте викручуватись! Купила чи ні?

Георг поглядає на мене.

— Ну, добре. Ваша дружина не купила надгробка, але приходила домовлятися.

— Купила чи ні? — горлає Кнопф.

— Ми давні знайомі, пане Кнопфе, тому, якщо хочете, можете взяти надгробок, — каже Георг, аби заспокоїти старого.

— Отже, купила. Давайте мені квитанцію.

Ми з Георгом перезираємося. Старе трухляччя швидко зметикувало все й хоче нас ошукати.

— Навіщо вам квитанція? — кажу я. — Заплатіть гроші й беріть надгробок.

— А ви мовчіть, дурисвіте! — накидається на мене Кнопф. — Квитанцію! — хрипить він. — На вісім мільярдів. Такі гроші за уламок каменя!

— Коли ви хочете мати надгробок, то повинні зараз же заплатити за нього, — кажу я.

Кнопф бореться героїчно і здається аж через десять хвилин: витягає з кишені вісім мільярдів, які відібрав у своїх жінок, і віддає нам.

— Ну, а тепер давайте квитанцію, — бурчить він.

Ми виписуємо йому квитанцію. Крізь вікно я бачу його жінок, що стовпилися на порозі. Вони злякано дивляться на нас і показують щось на мигах. Кнопф відняв у них геть усі гроші до останнього мізерного мільйона.

Тим часом фельдфебель отримує квитанцію.

— Так, — каже він Георгові.— А скільки ви тепер заплатите мені за камінь? Я продаю його.

— Вісім мільярдів.

— Що? Шахраї! Вісім мільярдів я сам заплатив вамі А де ж інфляція?

— Інфляція ніде не ділася. Сьогодні надгробок коштує вісім з половиною мільярдів. Я порахував вам вісім як купівельну ціну, хоч півмільярда нам треба було б заробити на продажу.