Розділ «ЧОРНИЙ ОБЕЛІСК»

Це діє. Кнопф опускає ціпок.

— Що?

Ми підходимо ближче.

— Пане Кнопфе, — каже Георг, — моє шанування!

— Поцілуйте мене знаєте куди? — відповідає фельдфебель. — Не бачите, що мені не до вас?

— Ви перевтомлюєтесь.

— А вам яке діло? Тут моя родина хоче пустити мене з торбами…

— Ваша дружина залагодила вигідну справу! Коли вона завтра продасть жалобне вбрання, то, завдяки інфляції, заробить на ньому кілька мільярдів — особливо, якщо за матерію ще не заплачено.

— Ні, ми ще нічого не платили! — вигукує в один голос квартет.

— Ну, то радійте, пане Кнопфе! За час вашої хвороби курс долара піднявся. І ви, самі про те не здогадуючись, уві сні заробили на цьому вбранні.

Кнопф насторожується. Про інфляцію він знає, бо горілка дедалі дорожчає.

— Отже, заробив… — мурмоче він. Потім обертається до своїх чотирьох розпатланих жертв. — А надгробок ви теж купили для мене?

— Ні, не купили! — полегшено вигукує квартет, благально дивлячись на нас.

— Чому не купили? — люто кричить Кнопф.

Жінки витріщають на нього очі.

— Дурепи! — горлає він. — Ми ж могли б тепер його продати! І заробили б, правда? — питає він Георга.

— Тільки тоді, коли б за нього було заплачено. Інакше ми, на жаль, просто забрали б його назад.

— Дулю б ви забрали! Ми продали б його Гольманові й Клоцу і вже потім розрахувалися б із вами. — Фельдфебель знов обертається до свого приплоду. — Дурепи! Де гроші? Якщо ви не платили за матерію, то вони у вас ще є! Давайте їх сюди!

— Ходімо, — каже Георг. — Емоційна частина скінчилася. А ділова нас не стосується.

Він помиляється. За чверть години Кнопф з’являється в конторі. Його хмарою оточує міцний дух горілки.