Розділ «ЧОРНИЙ ОБЕЛІСК»

Я не знаю, чи Кнопф почув мене, але він робить такий рух, ніби вітає нас пляшкою. Потім знов прикладається до неї.

— Пане Кнопфе! — кричу я. — Пані Кнопф!

— Пізно! — каже Георг.

Кнопф перестає пити й ще раз описує коло пляшкою. Ми чекаємо, що він упаде. Адже лікар сказав, що кожна крапля алкоголю для Кногіфа смертельна. За мить він зникає в глибині кімнати, як труп, що повільно занурюється У воду.

— Чудова смерть, — зауважує Георг.

— Треба сказати про це його дружині й дочкам.

— Дай їм спокій. Старий був для них карою божою. Вони раді, що все вже скінчилося.

— Це ще хтозна. Відданість інколи трапляється там, де її й не сподіваєшся. Вони могли б попросити лікаря, щоб йому промили шлунок.

— Кнопф так пручався б, що не витримали б або серце, або печінка. Але, щоб заспокоїти своє сумління, зателефонуй лікареві.

Я телефоную Гіршманові.

— Старий Кнопф щойно випив невелику пляшку горілки, — кажу я йому. — Ми бачили з вікна.

— Одним духом?

— Ні, за два заходи. А яке це має значення?

— Ніякого. Я питаю просто з цікавості. Пером йому земля.

— А нічого не можна зробити?

— Не можна, — відповідає Гіршман. — Йому так чи так кінець. Дивно, що він узагалі дожив до сьогодні. Поставте йому пам’ятник у формі пляшки.

— Ви черства людина, — зауважую я.

— Не черства, а цинічна. Ви повинні знати різницю між цими словами. Ви ж також працюєте в тій самій царині, що й я! Цинізм — це щиросердя зі знаком мінус, якщо це вас утішить. Випийте чарку за помин душі п’яного квача, яка полетіла на небо.

Я кладу трубку.

— Мабуть, Георгу, мені давно вже час кинути цю роботу, — кажу я. — Надто від неї дичавієш.