Розділ «ЧОРНИЙ ОБЕЛІСК»

Жінка знов дістає шкіряного гаманця. Трохи зніяковівши, як і Вільке, я називаю ціну.

— Тепер усе рахують на мільйони й мільярди, — додаю я.

Дивно: інколи з того, як людина складає гроші, можна побачити, чесна вона чи ні. Жінка розгортає банкноту за банкнотою і кладе їх на стіл біля взірців граніту й вапняку.

— Ми відкладали гроші їм на школу, — каже вона. — Тепер їх уже давно не вистачило б… а на похорон іще якраз стане…

— Про це не може бути й мови! — каже Різенфельд. — Ви взагалі уявляєте собі, скільки коштує чорний шведський граніт? Його привозять зі Швеції, юначе, і платять за нього не векселями в німецьких марках, а іноземною валютою! Шведськими кронами! В нас його залишилося лише кілька брил, для друзів! Останні! Вони серед інших каменів — усе одно, що блакитні діаманти серед самоцвітів. Один я даю вам за вечір, проведений з пані Вацек, але два! Ви збожеволіли? З таким самим успіхом я міг би вимагати від Гінденбурга, щоб він став комуністом!

— Чудова думка.

— Отож! Будьте скромні й не намагайтеся витягти з мене більше, ніж ваш господар. Оскільки ви одночасно й кур'єр фірми, і начальник контори, то вам нічого дбати про підвищення.

— Безперечно, нічого. Я роблю це тільки з любові до граніту. Навіть з платонічної любові. Сам я не буду вже його продавати.

— Не будете? — перепитує Різенфельд, наливаючи собі чарку горілки.

— Не буду. Я надумав змінити фах.

— Знов? — Різенфельд ставить своє крісло так, щоб бачити Лізине вікно.

— Цього разу насправді.

— Підете вчителювати?

— Ні,— кажу я. — Стільки наївності в мене вже немає. І самовпевненості також. Ви часом не знаєте якогось місця? Ви ж скрізь буваєте.

— Якого саме? — байдуже питає Різенфельд

— Та однаково. Аби десь у великому місті. Хай навіть кур’єром у газеті.

— Залишайтесь тут, — каже Різенфельд. — Вам личить ця робота. Мені бракуватиме вас. А чому ви хочете втекти звідси?

— Я й сам не можу пояснити. Коли б міг, то не відчував би, що конче мушу виїхати звідси. І я й не завжди відчуваю це, тільки час від часу. Але тоді вже відчуваю так гостро, що хай йому чорт.

— А тепер воно у вас є?

— Тепер є.