Розділ «ЧОРНИЙ ОБЕЛІСК»

— Вільке, це вас зовсім не стосується, — кажу я, наступаючи йому під столом на ногу.

— А близнятам як! — вигукує Вільке, не звертаючи на мене уваги. — Католик буде водночас похований по-лютеранському, а лютеранин — по-католицькому! Ви уявляєте собі, яка це буде плутанина? Ні, в подвійній труні їх ховати не можна. Треба робити дві окремі. Тоді кожна релігія матиме свою труну. Священики зможуть стати один до одного спиною і освятити могилу.

Вільке, певне, вважає, що одна релігія — отрута для іншої.

— Аз священиками ви вже домовилися? — питає він.

— Чоловік пішов домовлятися, — відповідає жінка.

— Мені справді дуже цікаво…

— То ви зробите подвійну труну? — перебиває його жінка.

— Та зроблю, але кажу ж вам…

— Скільки вона коштуватиме?

Вільке чухає потилицю.

— А коли вона має бути готова?

— Якнайшвидше.

— Отже, її треба зробити позачергово. Доведеться працювати цілу ніч.

— Скільки вона коштуватиме? — знов питає жінка.

— Я вам скажу, аж як труна буде готова. Задля науки я дорого не візьму. Але й не прийму її назад, коли вам не дозволять так ховати.

— Дозволять.

Вільке вражено дивиться на жінку.

— Звідки ви знаєте?

— Коли священики не захочуть освятити могилу, ми поховаємо без них, — суворо каже вона. — Діти завжди були вкупі й повинні залишитися вкупі.

Вільке киває головою.