Розділ «ЧОРНИЙ ОБЕЛІСК»

Я дивлюся на неї. Я мав би відчути відразу, проте не відчуваю. Незважаючи на цю непристойну позу, на все, що вона робить і каже, Ізабелла не здається розпусною. В ній є щось відчайдушне, дике й невинне, я кохаю її, мені хочеться взяти її на руки, як дитину, й віднести звідси, але я не знаю куди. Підіймаю свої руки — вони важкі, мов налиті свинцем. І я почуваю себе розгубленим, безпорадним провінційним міщанином.

— Забирайся геть! — шепоче Ізабелла, й далі лежачи на землі.— Геть звідси! Геть! І ніколи більше не приходь! Посмій тільки прийти, немічне опудало, церковний підмітальнику, плебею, кастрате! Геть звідси, телепню, дурню, крамарський виродку! Спробуй тільки прийти ще раз сюди!

Вона стоїть уже навпочіпки й дивиться на мене. Губи в неї стали вузенькі, сірі й лихі. Раптом вона схоплюється, наче невагома, хапає свою синю спідницю і швидко виходить з алеї на освітлене місце. Вона ступає легенько, наче її стрункі ноги не торкаються землі, гола танцівниця, що вимахує синьою спідницею, мов прапором.

Мені кортить побігти за нею, покликати її, пригорнути, але я не рушаю з місця. Я не знаю, що вона зараз зробить, — і мені спадає на думку, що тут не вперше в двері заходить хтось голий. І найчастіше жінки.

Я повільно йду назад алеєю, застібаючи сорочку. Я почуваю себе винним, сам не знаю чому.

Пізно ввечері я чую, як повертається Кнопф. З його ходи видно, що він добре налигався. Сьогодні в мене нема настрою лякати його, та саме тому я підходжу до ринви. Кнопф зупиняється під брамою і як бувалий солдат спершу оглядає місцевість. Довкола панує тиша. Він обережно наближається до обеліска. Я й не сподівався, що відставний фельдфебель після одного попередження відмовиться від своєї звички. Ось він уже стоїть напоготові біля надгробка й вичікує. Потім ще раз обережно озирається довкола. Далі як досвідчений тактик робить спритний маневр: опускає руки, ніби хоче починати неподобство. Але все це тільки омана, він дослухається. Переконавшися, що тиші ніщо не порушує, він з переможною посмішкою під ніцшевськими вусами прилаштовується й робить своє діло.

— Кнопфе! — приглушено реву я в ринву. — Ти, свинюко, знов тут? Хіба я не попереджав тебе?

Я з приємністю спостерігаю, як міняється в нього вираз обличчя. Я досі не вірив, що налякана людина витріщає очі, мені здавалося, що вона мала б примружити їх, щоб краще бачити; але Кнопф справді витріщив очі, як наляканий вибухом важкого снаряда кінь. Він навіть водить ними.

— Ти не гідний бути відставним фельдфебелем саперного полку, — глухо кажу я. — Цим я позбавляю тебе звання! Переводжу в солдати другого розряду, свинюко! Можеш іти!

Із Кнопфового горла виривається щось схоже на хрипкий гавкіт.

— Ні, ні! — хрипить він, шукаючи місця, з якого озивається бог.

Це куток між брамою і стіною його будинку. Там немає ні вікна, ні будь-якого отвору, і він не може збагнути, звідки йде голос.

— Віднині забудь про шаблю, кашкет з кокардою і нашивки! — шепчу я. — Забудь про парадний мундир! Відтепер ти солдат другого розряду, свинюко!

— Ні! — виє Кнопф, тяжко вражений. Щирий тевтонець краще дав би собі пальця відтяти, ніж позбутися звання. — Ні! Ні! — шепче він, здіймаючи лапи до місяця.

— Застебнися як слід! — наказую я і раптом згадую, що мені кричала Ізабелла. Від цієї згадки я враз відчуваю тупий біль під грудьми, і на мене лавиною насувається розпач.

Кнопф застібається.

— Тільки не це! — хрипить він знов, задерши голову до осяяних місяцем кучерявих хмаринок. — Не це, пане!

Він стоїть, як центральна постать у групі Лаокоона, борючись із невидимими зміями безчестя й приниження. Раптом мені спадає на думку, що він стоїть так, як стояв я сам годину тому, і в мене знов починає боліти під грудьми. Несподівано мені стає шкода і Кнопфа, й себе. Подобрішавши, я шепчу:

— Ну гаразд, даю тобі ще раз нагоду виправитись, хоч ти й не заслуговуєш на це. Я переводжу тебе тільки в єфрейтори, та й то лише для випробування. Якщо ти до кінця вересня ходитимеш до вітру, як кожна цивілізована людина, то переведу тебе в унтер-офіцери, до кінця жовтня — в сержанти, до кінця листопада — в молодші фельдфебелі, а на різдво ти знову станеш кадровим ротним фельдфебелем у відставці. Зрозумів?

— Зрозумів, пане… пане… — Кнопф шукає відповідного звертання.