Розділ «ЧОРНИЙ ОБЕЛІСК»

— Ти думаєш, що з мене ніколи не вийшло б сутенера? — питаю я.

Вона хитає головою.

— Жінки задля тебе не спатимуть із кимось іншим, щоб заробити тобі грошей. Але не журися: головне, що вони спатимуть із тобою.

Я вже хочу обережно скінчити цю розмову, проте не витримую.

— А Едуард?

— Нащо тобі Едуард? Я ж тобі вже все пояснила.

— Що пояснила?

— Що він фраєр. Людина, яка має гроші. В тебе ж їх нема. А мені вони потрібні. Зрозумів?

— Ні.

— Тобі й не треба цього розуміти, дурненький. І заспокойся — ще нічого не сталося й довго не станеться. Як щось буде, я тобі сама скажу. А ти не роби з цього трагедії. Життя не таке, як тобі здається. Затям собі тільки одне: має рацію завжди той, хто лежить у постелі з жінкою. Знаєш, чого я хочу?

— Чого?

— Поспати ще з годинку, а тоді приготувати бараняче рагу з часником, щоб було багато часнику…

— А хіба ти можеш приготувати його тут?

Герда показує на стару спиртівку, що стоїть на комоді.

— Якщо треба, то я приготую на ній обід на шість осіб. Рагу по-чеському! Таке, що оближешся! До рагу ми візьмемо внизу бочкового пива. Це не суперечить твоїм ілюзіям про кохання? Чи, може, згадка про часник зачіпає ніжні струни твоєї душі?

— Ні,— відповідаю я і відчуваю себе підкупленим. А проте на серці в мене так легко, як давно вже не було.

XVI

— От несподіванка! — кажу я. — Так рано! Та ще й у неділю!

Спершу я подумав, що то якийсь злодій товчеться в конторі у ранковому сутінку, але, зійшовши вниз, побачив там Різенфельда з оденвальдських гранітних заводів — і це о п’ятій годині ранку!

— Ви, мабуть, помилилися, — кажу я. — Сьогодні ж день, присвячений господу богові. Навіть біржа не працює. Тим паче ми, скромні безбожники. Чи, може, десь пожежа? Чи вам треба грошей для «Червоного млина»?