Розділ «ЧОРНИЙ ОБЕЛІСК»

— Шкода, — каже Віллі.— Але чого ж вам усе-таки треба? Хіба ви не бачите, що заважаєте нам?

Шімель люто витріщається на нього.

— Чи це аж так необхідно, — каркає він, — щоб колишні учні моєї гімназії серед білого дня влаштовували оргії?

— Оргії? — Віллі вражено дивиться на Шімеля. — Вибачте ще раз, баронесо, — звертається він до Рене. — Цей невихований чоловік — між іншим, це пан Шімель, я тепер упізнав його, — вишукано відрекомендовує він Шімеля Рене, — баронеса де ла Тур. — Рене поблажливо схиляє спою кучеряву голову. — Так от. цей неотесаний чолоеік вважає, що випити келих шампанського на день вашого народження означає влаштовувати оргію.

Шімель бентежиться, наскільки він узагалі може бентежитись.

— День народження? — перепитує він рипучим голосом. — Ну добре… та однаково це маленьке місто… як колишній учень, ви могли б…

Скидається на те, що він, згнітивши серце, ладен пробачити нам нашу провину. Баронеса де ла Тур справила на старого обожнювача вищої касти відповідне враження. Віллі швидко вживає рішучих заходів.

— Як колишні ваші учні ми повинні були б ще вранці, разом із кавою, випивати чарку горілки або й дві,— каже він, — щоб, нарешті, взнати, що означає слово «радість». Це, звичайно, ніколи не входило у ваш навчальний план, кате молоді! Ви, вірний лакузо обов'язку, так отруювали нам життя, що навіть солдатські казарми здалися нам визволенням! Пісний фельдфебелю письмових творів! Тільки через вас ми стали розпусниками! Тільки ви відповідаєте за все! А тепер гайда звідси, унтер-офіцере нудоти!

— Це… це просто… — белькоче Шімель. Він почервонів, як рак.

— Ідіть додому і вмийтесь як слід, помийнице життя!

Шімель хапає ротом повітря.

— Поліціє! — видавлює він із себе. — Така страшна образа… Я вам покажу…

— Нічого ви нам не покажете, — перебиває його Віллі.— Ви й досі думаєте, що ми ваші довічні раби. Єдине, що ви зробите, — це відповісте на Страшному суді за те, що викликали в серцях незчисленних поколінь юнаків ненависть до бога і до всього доброго й прекрасного! Я не хотів би бути на вашому місці, Шімелю, коли настане воскресіння мертвих! Скільки вам дістанеться від самого лише нашого класу! А потім, звичайно, вас чекає ще й смола та полум'я в пеклі! Ви ж так гарно вмієте його змальовувати!

Шімель захлинається з люті.

— Ви ще почуєте про мене! — вигукує він і повертається, як корвет у бурю.

— Шімелю! — гримить позад нього могутній голос.

Рене справляє враження, як завжди. Шімель миттю обертається на любий його серцю поклик команди.

— Що? Прошу? Хто?.,- його погляд перебігає по столиках.

— Ви не родич самогубця Шімеля? — щебече Рене.

— Самогубця? Що це означає? Хто мене кликав?