Розділ «ЧОРНИЙ ОБЕЛІСК»

— Не забувайте, що ви захищали країну поетів і мислителів.

— Країна поетів і мислителів не потребує нашого захисту — хіба що тільки від отого свинячого рила й таких, як воно, що садовлять поетів і мислителів у в’язниці, поки ті живі, а коли вони помирають — роблять із них для себе рекламу.

Герда нахиляється до мене.

— Сьогодні всі такі дотепні, правда ж?

І ще раз штовхає мене під столом. Я сповзаю з ораторської трибуни і знов опиняюся на гойдалці, що летить над землею. Ресторан стає частиною космосу, і навіть в Едуар-да, що дудлить шампанське, як воду, щоб збільшити рахунок, з’являється довкола голови тьмяний німб святого.

— Підеш потім зі мною? — пошепки питає мене Герда.

Я киваю головою.

— Іде! — захоплено шепоче Віллі.— Я знав, що він підійде!

Рило не витримує — підводиться і, лупаючи очима, підходить до нашого столика.

— Гомаєр, правда ж? — питає рило.

Віллі вже сидить.

— Прошу? — озивається він, не підводячись.

— Адже ви колишній учень Гомаєр! — каже Шімель, уже роздратовано.

Віллі неквапом ставить пляшку на стіл.

— Вибачте, баронесо, — звертається він до Рене. — Мені здається, що цей добродій має на увазі мене.

Він обертається до Шімеля.

— Чим можу бути корисний? Чого ви хочете, добродію?

На мить Шімель розгублюється. Він, певне, й сам не знає, що хотів сказати. Ревного апостола нотацій пригнала сюди нестримна хвиля щирого обурення.

— Келих шампанського? — люб'язно питає Віллі.— Хочете й собі скуштувати, як живуть інші?

— Що вам спало на думку? Я не розпусник!