Розділ «ЧОРНИЙ ОБЕЛІСК»

— Справді? Ну звичайно, мало ж колись настати й таке. Сядете біля вікна?

В тому кутку, де подають вино, знов сидить Герда.

— Ти тут постійний відвідувач? — кисло питаю я.

Герда весело сміється.

— Я тут у справах.

— У справах?

— У справах, пане слідчий, — каже вона.

— Можна цього разу нам запросити вас на обід? — питає Георг і штовхає мене ліктем, щоб я не поводився, як віслюк.

Герда дивиться на нас.

— Якби я запросила вас, то вдруге з цього напевне нічого не вийшло б, правда ж?

— Авжеж, — кажу я, але не втримуюсь і додаю: —Едуард краще розірвав би заручини.

Герда сміється і нічого не відповідає. Вона одягнена в дуже гарну шовкову сукню тютюнового кольору. Який я був йолоп, думаю я. Ось тут сидить саме життя, а я, засліплений своєю дурною манією величності, не розумів цього.

З’являється Едуард і знов похмурніє, побачивши нас біля Герди. Я помічаю, що він уже підраховує, скільки втратить на нас. Він гадає, що ми збрехали й ще раз хочемо попоїсти за його кошт.

— Ми запросили на обід панну Шнайдер, — пояснює Георг. — Ми святкуємо конфірмацію Людвіга. Він поступово дорослішає і стає чоловіком. Уже не вважає, що світ існує тільки для нього.

Едуард знову веселішає — Георг для нього більший авторитет, ніж я.

— Є чудові курчата! — Едуард складає губи так, ніби хоче свиснути.

— Дай нам зричайний обід, — кажу я. — В тебе завжди все чудове. І принеси пляшку «Рейнгартсгаузенера» врожаю тисяча дев'ятсот двадцять першого року!

Герда дивиться на мене.

— Вино на обід? Ви виграли в лотерею? То чому ж ви більше не ходите в «Червоний млин»?

— Нам випав тільки невеликий виграш, — відповідаю я. — А ти ще й досі там виступаєш?