Розділ «ЧОРНИЙ ОБЕЛІСК»

— Гаразд! — відразу погоджується пані Нібур.

— Тихо, Еміліє! — Ральф штовхає її в бік. — Ось чого захотіли! — сердито відповідає він Георгові.— Повернути гроші через місяць! А що тоді вони будуть варті?

— Ну, то беріть склеп, — кажу я. — Ми не заперечуємо.

Боротьба триває ще десь із чверть години. Нарешті ми домовляємося, що половину грошей повернемо зараз, а половину через два тижні. Булочки й пиріжки нам таки будуть посилати. Ральф нічого не може вдіяти. Нам раптом стає на допомогу інфляція. Для суду цифри є завжди цифрами, незалежно від того, що вони означають. Коли б Ральф захотів повернути завдаток через суд, Емілія, мабуть, одержала б його десь аж за рік — ту саму суму, тоді вже нічого не варту. Тепер я розумію Георга: ми вдало виплутуємося з цієї історії. Завдаток уже й так становить тільки невелику частину своєї колишньої вартості.

— Але де ж ми дінемо склеп? — питаю я Георга, коли заручені, нарешті, йдуть від нас. — Зробимо з нього собі приватну каплицю?

— Ми трохи переробимо дах. Курт Бах примостить на ньому скорботного лева або солдата при повній зброї, а коли буде треба, то й ангела чи постать зажуреної Німеччини. Двоє вікон виймемо й замінимо їх мармуровими плитами, на яких можна буде вибити прізвища, тоді склеп стане… — Георг замовкає.

— Скромним пам’ятником полеглим на війні,— докінчую я. — Але Курт Бах не зуміє зробити ні фігури ангела, ні солдата, ні зажуреної Німеччини. Найбільше, що він зможе, це виліпити їхній барельєф. Доведеться нам обмежитися своїм звичайним левом. Та для нього дах надто малий. Краще посадовимо там орла.

— Навіщо? Одна левова лапа може звисати на постамент. Тоді все буде гаразд.

— А може, взяти бронзового лева? Фабрики металевих виробів роблять бронзових звірів якого завгодно розміру.

— Гармату, — задумливо каже Георг. — Потрощену снарядами гармату. Це було б щось нове.

— Але тільки для села, з якого на війні загинули самі артилеристи.

— Послухай, — каже Георг, — дай болю уяві. Зроби кілька малюнків, якомога більших і, найкраще, кольорових. А там побачимо!

— А що, якби зробити композицію зі склепу й обеліска? Так би ми вбили відразу двох зайців.

Георг сміється.

— Якщо ти втнеш таку композицію, я тобі в нагороду поставлю цілий ящик «Рейнгартсгаузенера» врожаю тисяча дев’ятсот двадцять першого року. Про таке вино можна тільки мріяти.

— Краще було б, якби ти давав по одній пляшці наперед. Тоді швидше прийшло б натхнення.

— Гаразд, почнемо з однієї. Ходімо до Едуарда.

Едуард, як завжди, похмурніє, коли бачить нас.

— Радійте, пане Кноблоху, — каже Георг, виймаючи з кишені цілу жменю банкнот, — сьогодні ви одержите готівку.

Едуард веселішає.