Розділ «ЧОРНИЙ ОБЕЛІСК»

— Ну от, — знов каже Ральф.

Пані Нібур жваво підтакує йому.

Я вражено дивлюся на Георга. Склеп стане другим охоронцем нашого складу, братом чорного обеліска.

— А завдаток? — питає Ральф.

— Завдаток, звичайно, залишається в нас, — кажу я. — ; Так завжди робиться.

— Що? — Ральф обсмикує жилет і набундючується.

Я помічаю, що штани в нього теж надто короткі й вузькі.

— Та це ж було б курям на сміх! — каже він. — Ні, з нами такого не вийде!

— З нами також. У нас клієнти завжди беруть те, що замовляли.

— Ми ж нічого не замовляли, — з новою відвагою втручається пані Нібур. Вишні на її брилику погойдуються. — До того ж ви надто дорого хотіли.

— Тихо, Еміліє! — гримає на неї Ральф.

Вона зіщулюється, злякана й щаслива, що він такий мужній.

— Є ще суд, — загрозливо додає Ральф.

— Сподіваємося, що є.

— Ви після одруження будете й далі тримати пекарню? — питає Георг Емілію.

Вона така налякана, що лише мовчки поглядає на свого нареченого.

— Аякже, — відповідає Ральф. — Звичайно, поряд із працею в промисловості. А вам навіщо?

— Булочки й пиріжки були там надзвичайно смачні,

— Дякую, — манірно каже Емілія. — То як із завдатком?

— Я вам ось що запропоную, — каже Георг і раптом стає надзвичайно люб’язний. — Посилайте нам безкоштовно протягом місяця по дванадцять булочок щоранку й по шість пиріжків з яблуками щовечора, і тоді наприкінці місяця ми повернемо вам завдаток, не вимагаючи, щоб ви брали склеп.