XV
Над містом нависла парота пізнього літа, курс долара піднявся ще на двісті тисяч марок, голод збільшився, ціни виросли. Все дуже просто: ціни ростуть швидше за платню, отже, частина населення, яка живе на платню, відсотки й Пенсії, дедалі глибше поринає в безпросвітні злидні, а інша частина купається в ненадійному багатстві. Уряд споглядає. Завдяки інфляції він позбувся своїх боргів, а того, що він одночасно втрачає народ, ніхто не бачить.
Склеп для пані Нібур готовий. Це бридка кам'яна буда з кольоровим склом, бронзовими ланцюгами й посиланими жорствою стежечками, хоч і без скульптурних оздоб, які я змальовував удові. Але тепер пані Нібур раптом відмовляється від нього. Вона стоїть на подвір’ї зі строкатою парасолькою в руці, в солом’яному брилику з лакованими вишнями і з разком штучних перлів на шиї. Поруч із нею — якийсь тип у тісному картатому костюмі і в гетрах поверх черевиків. Грім відгримів, жалоби як і не було, пані Нібур уже заручена. Вона враз збайдужіла до пам’яті Нібура. Ім’я того типа, що прийшов із нею, — Ральф Леман, він відрекомендувався консультантом у справах промисловості. Костюм у нього, як на таке вишукане ім’я і фах, надто зношений. Зате краватка нова і оранжеві гетри також — мабуть, перші подарунки щасливої нареченої.
Бій іде з перемінним успіхом. Спершу пані Нібур каже, що взагалі не замовляла склепу.
— У вас є письмова угода? — переможно питає вона.
Георг поблажливо пояснює їй, що в нашій роботі письмові угоди не потрібні. Там, де йдеться про смерть, ще вірять людям на слово. Крім того, в нас є понад десяток свідків. Пані Нібур уже в’їлася в печінки нашим каменярам, нашому скульпторові й нам самим своїми претензіями. До того ж вона дала завдаток.
— В тім-то й річ, — з неперевершеною логікою мовить пані Нібур. — Завдаток ми хочемо забрати назад.
— Отже, ви замовляли склеп?
— Я не замовляла його, а тільки дала завдаток.
— Що ви скажете на таке пояснення, пане Лемане? — питаю я. — Як консультант у справах промисловості?
— Буває й таке, — як кавалер стає він на допомогу пані Нібур і починає пояснювати, коли таке буває.
Але Георг перебиває його. Він каже, — що на завдаток теж немає ніякого документа.
— Що? — Ральф обертається до пані Нібур. — Еміліє, в тебе немає розписки?
— Я не знаю, — белькоче пані Нібур. — Хто ж міг сподіватися, що вони казатимуть, ніби я не платила грошей! Шахраї!
— Зробити таку дурницю!
Пані Нібур знічується під лютим поглядом Ральфа. Він раптом перестає бути кавалером. Боже, думаю я, раніше в неї був кит — тепер вона спіймала собі акулу,
— Ніхто не каже, що ви не давали грошей, — зауважує Георг. — Ми лише кажемо, що на завдаток так само немає документа, як і на замовлення.
Ральф підбадьорюється.
— Ну от.
— Врешті, ми згодні забрати склеп назад, — мовить Георг, — якщо він вам не потрібний.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Твори в двох томах » автора Еріх Марія Ремарк на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧОРНИЙ ОБЕЛІСК“ на сторінці 133. Приємного читання.