Розділ «ЧОРНИЙ ОБЕЛІСК»

— Заберіть гроші назад! Я не дам себе лупцювати.

— Кавалер ніколи не забирає в дами грошей назад. А ми зробимо з тебе кавалера, навіть якби довелося розвалити тобі голову. Залізна Кобила шмагнула тебе нагайкою просто з люб’язності. Вона садистка.

— Що?

— Ну, сувора масажистка. Ми забули попередити тебе. Ти повинен радіти, що тобі пощастило таке пережити. В маленьких містечках таке рідко трапляється.

— Для мене це ніяка не радість. Киньте мені мої речі.

Бамбус одягається за кущем, і нам'щастить знов заманути його в будинок. Ми даємо йому трохи випити, але з-за столика він нізащо не хоче вийти. Каже, що пропав настрій. Кінець кінцем Гунгерман домовляється з Залізною Кобилою та мадам, що Бамбус ще раз прийде серед тижня, вже нічого не доплачуючи.

Ми п’ємо далі. Скоро мені впадає в т>ко, що Отто, незважаючи на все, раз по раз поглядає на Залізну Кобилу й зовсім не цікавиться іншими дамами. Віллі знов замовляє горілку. Трохи згодом Едуард зникає. Через півгодини він з’являється геть спітнілий і запевняє, що виходив погуляти. Горілка робить своє діло.

Зненацька Отто Бамбус дістає з кишені папір та олівець і щось крадькома записує. Я зазираю йому через плече. Там стоїть заголовок — «Тигриця».

— Ти не можеш трохи почекати з гімнами й вільними ритмами? — питаю я.

Він хитає головою.

— Перше, свіже враження — найважливіше.

— Але ж тобі тільки й дісталося, що нагайкою по сідни-цях та кілька разів тазом по голові — оце й усі твої враження. Що ж тут тигрячого?

— Це вже дозволь вирішувати мені! — Він цідить горілку крізь розкошлані вуса. — Тепер починається робота уяви. Я вже цвіту віршами, як трояндовий кущ. Та що там трояндовий кущ! Як орхідея в джунглях!

— Ти вважаєш, що маєш уже доволі досвіду?

Він кидає на Залізну Кобилу погляд, сповнений хтивості й жаху.

— Не знаю. Але на маленький томик в оправі напевне маю.

— То чого ж ти мовчиш! За тебе ж віддано три мільйони. Якщо не хочеш, то краще пропиймо їх.

— Ну, то пропиймо.

Бамбус знову вихиляє чарку. Це вперше ми бачимо його таким. Досі він боявся алкоголю, як чуми, і насамперед горілки. Його лірика розцвіла на каві й смородиновій наливці.

— Що ти скажеш про Отто? — звертаюсь я до Гунгер-мана. — Ось що зробили кілька ударів тазом по голові!