Розділ «ЧОРНИЙ ОБЕЛІСК»

Долоні в Отто мокрі від поту. Він сподівається зустріти там жриць насолоди, вакханок та демонічних хижачок і не зовсім упевнений, що його не відвезуть звідти в Едуардо-вому «опелі» з видертою печінкою або принаймні кастрованого. Я втішаю його.

— Поранення трапляються щонайбільше раз чи двічі на тиждень, Отто! Та й то не дуже страшні. Позавчора Фріці відірвала одному гостеві вухо, але, наскільки мені відомо, вухо можна пришити назад чи замінити целулоїдним, таким, що його й не відрізниш від справжнього.

— Вухо? — Отто зупиняється.

— Звичайно, є такі дами, що не відривають вух, — кажу я. — Але ти ж не з ними хочеш познайомитися. Тобі потрібна первісна жінка в усій своїй принадності.

Отто пітніє ще дужче.

— Вухо досить-таки велика жертва, — каже він і витирає скельця пенсне.

— Поезія вимагає жертв. З відірваним вухом ти став би справді повнокровним ліриком. Ходімо!

— Так, але ж вухо! Саме те, що відразу помітне!

— Якби мені довелося вибирати, — зауважує Ганс Гун-дерман, — я, щиро казати, краще дав би відірвати вухо, нЬк залишився б кастрованим.

— Що? — Отто знов зупиняється. — Ви жартуєте! Такого не буває!

— Буває,— каже Гунгерман. — Пристрасть здатна на все. Але не хвилюйся, Отто: за кастрацію закон суворо карає. Жінка отримує за це щонайменше кілька місяців в’язниці — отже, ти будеш віддячений.

— Дурниці! — белькоче Бамбус, силувано всміхаючись. — Ви просто морочите мені голову своїми безглуздими жартами!

— Чого б ми тобі морочили голову? — кажу я. — Це було б підло. Я саме тому й раджу тобі Фріці. Вона обожнює вуха. Коли її охоплює шал, вона обома руками судомно хапається за вуха партнера. І ти вже тоді цілком певний, що в тебе решта все буде ціле. Третьої ж руки в неї немає.

— Зате є ще ноги, — каже Гунгерман. — Ногами вони часом роблять дива. Навмисне відрощують нігті й загострюють їх.

— Усе це брехня, — з відчаєм у голосі каже Отто. — Годі вам вигадувати казна-що.

— Послухай, я не хочу, щоб тебе скалічили, — кажу я. — Емоційно ти від цього виграв би, але психічно дуже багато втратив би, та й твоя лірика постраждала б. Ось тут у мене є кишенькова пилочка для нігтів, маленька, зручна, призначена для тих дженджиків, що завжди хочуть бути елегантними. Сховай її в кишеню. А йдучи в ліжко, візьми її в руку або застроми заздалегідь у матрац. Коли помітиш, що стає надто небезпечно, то досить буде легенько вколоти Фріці в стегно, і вона відпустить тебе. Не треба колоти так, щоб ішла кров. Кожна людина, навіть як її вкусить комар, хапається за те місце, де болить. Це основний закон життя. А тим часом ти втечеш.

Я витягаю червоний гаманець, у якому тримаю гребінець і пилочку для нігтів. Це ще подарунок зрадниці Ерни. Гребінець зроблено під черепаховий. Від погляду на нього мене заливає хвиля запізнілої люті.

— Дай мені й гребінець, — просить Отто.

— Гребінцем ти її не вколеш, невинний сатире, — каже Гунгерман. — Це не зброя в боротьбі статей. Він зламається об напружене тіло вакханки.

— Та я не для того прошу, щоб ним колоти. Я хочу потім причесатися.