Розділ «ЧОРНИЙ ОБЕЛІСК»

— Хлопці, нарешті ви прийшли! — радісно вигукує Гер-да. — Пообідаймо разом! Я сподівалася, що ви прийдете!

— Ти сидиш там, де подають вино, — єхидно зауважую я, — а ми п’ємо пиво.

— Я теж більше люблю пиво. Я пересяду до вас.

— Ти дозволяєш, Едуарде? — питаю я. — Catch as catch can? [31]— А чому він мав би не дозволити? — каже Герда. —  Він тільки радіє, коли я обідаю з його друзями. Правда ж, Едуарде?

Ця змія зве його вже на ім'я.

— Авжеж, я нічого не маю проти, — белькоче Едуард. — Цілком зрозуміло, я дуже радий…

Я задоволено дивлюся на нього — він червоний, розлючений, губи скривлені в злій посмішці.

— Яка в тебе гарна троянда, — кажу я. — Тобі вже три кроки до нареченого? Чи це просто любов до природи?

— Едуард дуже чутливий до краси, — зауважує Герда.

— Це в нього є,— погоджуюсь я. — А ти їси звичайний обід? Тверді битки по-кенігсберзькому з якою-небудь несмачною німецькою підливою?

Георг сміється.

— Едуарде, покажи, що ти справжній кавалер! Дозволь мені запросити твоїх друзів на обід! Вони завжди кажуть, що ти страшенно скупий. Доведи їм, що це неправда. Ми маємо…

— Битки по-кенігсберзькому! — перебиває її Едуард. — Ну гаразд, запросимо їх на битки. Я подбаю, щоб якнайкраще приготували…

— Полядвицю з козулі,— докінчує Герда.

Едуард сопе, як зіпсована парова машина.

— Це зовсім не мої друзі,— каже він.

— Що?

— Ми твої найближчі друзі, як і Валентин, — кажу я. — Ти ще не забув нашої останньої розмови в клубі поетів? Чи мені її відтворити вголос? Якою формою ти тепер віршуєш?

— Про що ж ви там говорили? — питає Герда.

— Ні про що, — швидко відповідає Едуард. — Вони обидва ніколи не кажуть жодного слова правди! Блазні, нудні блазні, ось вони хто! Вони уявлення не мають про те, яке життя суворе.