Розділ «ЧОРНИЙ ОБЕЛІСК»

— Скільки? — швидко питає Кдрл.

— Мізерні вісімдесят тисяч, — кажу я. — Це все, що я маю.

Карл хвильку міркує, тоді обертається до гостей.

— Може, хтось захоче закластися ще на вісімдесят тисяч? З нашим піаністом?

— Я закладаюся! — якийсь товстун виходить наперед, дістає пачку грошей з валізочки й ляскає ними по прилавку.

Я кладу поряд свої гроші й кажу:

— Хай мене береже злодійський бог. А то завтра мені доведеться тільки обідати.

— Ну, починаймо! — каже Карл Бріль.

Усім показують цвяха. Потім Карл підходить до стіни, приставляє до неї цвяха на рівні людського заду й на третину забиває його. Він добре замахується, але б’є не так дуже, як здається, коли дивитися на нього.

— Сидить глибоко й міцно, — каже він і вдає, ніби силкується витягти цвяха.

— А це ми зараз перевіримо.

Товстун, що заклався зі мною, виходить наперед. Він пробує цвяха й глузливо сміється.

— Карле, — каже він, — та я дмухну, і цей цвях випаде. Дай мені молоток.

— А ти спершу дмухни, та й побачиш.

Але товстун не дмухає. Він добре смикає цвяха, і той випадає.

— Рукою я можу забити цвяха в стіл по саму головку, — каже Карл. — А задом ні. Якщо ви ставите такі умови, то краще киньмо це діло.

Товстун не відповідає. Він бере молоток і забиває цвяха в іншому місці.

— Ось так, добре буде?

Карл Бріль пробує цвяха. Він стирчить зі стіни сантиметрів на шість-сім, не більше.

— Надто міцно сидить. Його й рукою не витягнеш.