Розділ «ЧОРНИЙ ОБЕЛІСК»

— Ну як, — привітно питає він, — і далі поліпшуєте світ?

— Приглядаюся до нього, — відповідаю я.

— О, та ви філософ! Ну й що ж ви помічаєте?

Я дивлюсь на його веселе, рум’яне, мокре від дощу обличчя, що аж сяє під капелюхом з обвислими крисами.

— Помічаю, що при християнстві світ за дві тисячі років вробив не дуже великий поступ, — відповідаю я.

На мить з його обличчя зникає добродушний, зверхній вираз, та потім воно знов стає таким як було.

— Вам не здається, що ви ще занадто молоді для таких висновків?

— Здається. А ви не думаєте, що це сумнівний аргумент— дорікати комусь молодістю? Ви не маєте якогось іншого?

— Маю скільки завгодно, але не для того, щоб заперечувати такі дурниці. Хіба вам не відомо, що кожне узагальнення — ознака поверховості?

— Відомо, — втомлено погоджуюсь я. — Я й казав це тіль-ки тому, що йде дощ. Та все ж таки в цьому щось є. Я вже кілька тижнів вивчаю історію, коли не можу заснути.

— Чому? Теж тому, що інколи йде дощ?

— Тому, що хочу вберегти себе від передчасного цинізму й доморощеного відчаю, — відповідаю я, не звертаючи уваги на його беззубу іронію. — Не кожен може задовольнитися простою вірою у святу трійцю й заплющувати очі на те, що ми готуємо нову війну після того, як програли вже одну, яку ви і ваші шановні колеги з різних протестантських церков благословили й освятили в ім’я бога і в ім’я любові до ближнього, — припускаю, що ви робили це не так ревно, трохи ніяково, зате ваші колеги дуже бадьоро, натягнувши мундири, побрязкуючи хрестами й палаючи жадобою перемоги.

Бодендік струшує краплі дощу зі свого чорного капелюха.

— На фронті ми давали смертельно пораненим останню розраду — про це ви начебто зовсім забули.

— Ви не повинні були допустити, щоб до цього дійшло! Чому ви не протестували? Чому не заборонили своїм парафіянам воювати? Ось який був ваш обов’язок. Але пора мучеників минула. Зате на фронті, коли мені доводилося ходити до відправи, я наслухався вдосталь молитов за перемогу нашої зброї. Як ви гадаєте, Христос молився за перемогу галілеян над філістимлянами?

— Мабуть, дощ викликає у вас підвищену емоційність і нахил до демагогії,— спокійно каже Бодендік. — Вам, певне, добре відомо, що з допомогою спритного тасування фактів, недомовок, перекручень і однобокого тлумачення можна напасти на все що завгодно.

— Відомо. Тому я й вивчаю історію. Нам завжди товкли в школі та на уроках закону божого про темні, примітивні, жорстокі дохристиянські часи. Я читаю тепер про це й переконуюся, що ми не набагато кращі. Щоправда, ми маємо успіхи в науці й техніці, але й їх головним чином використовуємо для того, щоб якомога більше вбивати людей.

— Коли людина хоче щось довести, вона може довести все, любий друже. І протилежне тому, що вона доводила, також. Для кожної упередженої думки знаходяться докази.

— Авжеж, — кажу я. — Церква блискуче продемонструвала це, коли вбивала гностиків.

— Гностиків! Що ви про них знаєте? — з образливим подивом питає Бодендік.