Розділ «7. Саламандра»

— Так, я виконуватиму накази, які ти маєш право віддавати. А вільна грає є вільною, ніхто не має права наказувати, взагалі ніхто.

Ендер бачив, що гнів Бонзо закипає. Це було погано. Злість самого Ендера була холодною, і її можна було використати. Гарячковістю ж Бонзо можна було скористатися.

— Я думаю про власну кар’єру. Я не втручатимуся у ваші тренування й битви, але вчитися мені все одно треба. Я не просився у твою армію, і ти хочеш здихатися мене якнайшвидше. Якщо я нічого не вмітиму, хто ж мене візьме? Дозволь мені навчитися і скоріше спихнеш мене, щоб отримати солдата, якого можна використати.

Останнім дурнем Бонзо не був, тож гнів не завадив побачити сенс у словах Ендера. Проте він не міг одразу заспокоїтися.

— Допоки ти в Армії Саламандр, підкорятимешся мені!

— Якщо ти заважатимеш моїй Грі Уяви, я зроблю так, що тебе відправлять на кригу.

Зрозуміло, це не було правдою. А втім, виглядало цілком можливим. Звичайно, якби Ендер наробив галасу, спроби Бонзо завадити його Грі Уяви могли б вилитися у позбавлення його командирства. А ще офіцери, напевне, побачили щось у Ендері, якщо підвищили його. Імовірно, Ендер мав уплив серед учителів і міг когось послати на кригу.

— Поганець, — мовив Бонзо.

— Не моя провина, що перед усіма ти дав мені той наказ, — відказав Ендер. — Та якщо хочеш, я зроблю вигляд, ніби твоя взяла, а завтра ти зможеш сказати, що передумав.

— Не розповідай, що і як мені робити.

— Не хочу, аби хлопці думали, що ти злякався. Інакше не зможеш ними командувати.

Саме за доброту Бонзо й ненавидів Ендера. Виглядало так, ніби Ендер робив йому послугу, дарував йому право командувати. Бонзо бісився, та виходу не мав. Вибору не залишилося жодного. Бонзо навіть не спало на думку, що, віддавши безглуздий наказ, він сам собі нашкодив. Зараз він усвідомлював єдине: Ендер його переміг, а потім іще своєю великодушністю витовк носом.

— Колись я тобі віддячу, — мовив загрозливо Бонзо.

— Може, й так, — знизав плечима Ендер.

Пролунав дзвінок відбою. Засмучений Ендер повернувся до своєї кімнати. Розбитий. Розгніваний. Хлопці зробили однозначний висновок.

Із самого ранку, щойно Ендер зібрався на сніданок, Бонзо зупинив його й промовив голосно, щоб усі почули.

— Я передумав, дурнику. Може, заняття з початківцями тебе чомусь навчать, і я зможу тебе обміняти. Аби пошвидше тебе здихатися.

— Дякую, — відповів Ендер.

— Будь ласочка, — прошепотів Бонзо. — Сподіваюся, тебе заморозять.

Ендер лише вдячно всміхнувся і вийшов. Він знову практикувався з Петрою після сніданку. По обіді спостерігав за муштрою Бонзо та вираховував можливості розбити його армію. Протягом вільних ігор Ендер, Алай та інші працювали до знесилення. «Я зможу, — лежачи в ліжку, думав Ендер, — я витримаю». Його м’язи судомило й крутило.