Розділ «Частина IX»

— Може,— прошепотіла вона,— і є. Він купив тижневу норму героїну, та вколов його увесь за один раз. Там була передсмертна записка. Я маю копію. Бажаєш її побачити?

— Знаєте, мадам, ми лише вдруге зустрічаємось, а я вже мрію, щоб і першого разу не було.

— Це я дала йому наркотики,— поділилася мадам Жу.

«Ой ні,— благав мій розум.— Прошу, ні».

— Моє найдешевше вбивство,— зізналася вона.— Якби ж усі люди, яких я ненавиджу, були наркоманами! Це зробило б моє життя набагато простішим.

Вона розреготалась. Я важко дихав. Нелегко було наглядати за ними чотирма — п’ятьма, якщо рахувати павука завбільшки як невеличка жіночка на ім’я мадам Жу.

Провулок під аркою був темний і безлюдний. На вулицях теж нікого не було.

— Він мене надурив,— просичала вона,— та ще й на коштовностях. Мене ніхто не дурить. І особливо на коштовностях. Це попередження, Шантараме. Тримайся подалі від неї.

— А чому б вам не повернутися й особисто поговорити про це з Карлою? Я б не проти подивитися на це.

— Не від Карли, ти дурню, а від Кавіти Синг. Тримайся подалі від Кавіти.

Я повільно дістав ножа. Близнюки витягнули з рукавів кийки. Метальники кислоти змінили позиції, готуючись до дії.

Мадам Жу була лише за ривок від мене. Якщо правильно використати момент, то я зміг би підняти її та кинути в метальників кислоти. Це вже був план. Цей план був за мить від здійснення.

— Ну ж бо,— сказав я.— Кінчаймо з усім.

— Не сьогодні,— мовила вона, відходячи.— Але я певна, що ти вже не вперше чуєш ці слова.

Вона повільно задкувала, тупцяючи на своїх платформах і загрібаючи сукнею по землі, й тафтова тінь розлякувала щурів назад до їхніх нір.

Метальники кислоти розбіглися. Близнюки задкували водночас із мадам Жу, вищирившись до мене.

Спершу мадам Жу погрожувала Карлі, а потім перемістила увагу на Кавіту. Мадам уже давно зникла, коли я змусив себе не думати кинутися їх переслідувати і покінчити з цим усім. Але вже досить трупів, досить трупів на одну ніч.

Я пішов до своїх кімнат, щось випив, випалив останню невеличку часточку божественної Лайзиної коноплі, трохи потанцював під якусь музику, а потім розгорнув свого записника.

Фаріда з Аміром немає. Ганумана з Дандою немає. Човни з хатами на пляжі згоріли. І Вікрама теж немає. Вікрам — пасажир потягу кохання, Вікрама немає.

Зміна — це кров часу. Світ змінювався поза часом і рухався піді мною, неначе кит, що ширяв у повітрі.