Розділ «Частина VIII»

— Санджай сказав, що тобі заборонено наближатися до паспортної фабрики. Твій юний асистент Фарзад особисто приходив до Санджая, щоб попросити дозволу вчитися в тебе. Санджай сказав, що він не думає...

— ...що я проживу так довго, правильно, але він же цього повністю не виключає?

— Ні. Він наказав Фарзаду не контактувати і не розмовляти з тобою.

— А якщо я придбаю власні прилади і почну фальшувати документи?

— Він не вважає...

— Абдулло,— зітхнув я,— мене не хвилює переконання Санджая, що я не доживу й до кінця зими. Я поважаю лише власну думку з цього приводу. Лише скажи Санджаю, що може прийти та мить, коли йому теж знадобиться один з моїх паспортів. Якщо його таке влаштує, то я б хотів почати власне виробництво. У мене це добре виходить, і це злочин анархістів. Спробуй переконати Санджая, гаразд?

— Джарур, брате.

Приємно було почути від нього слово «брат», але я не знав, чи Абдулла прийняв моє дезертирство від компанії, чи просто його власне незадоволення штовхало його ближче до мене-ренегата.

— Ти збираєшся зайнятися усіма справами Дідьє? — запитав він.

— Не всіма. Я відмовився від торгівлі наркотою. Компанія може зайнятися цим, якщо є таке бажання. Амір, наприклад. І повіями також. Вони можуть прибрати до рук усю мережу повій у Південному Бомбеї. Я простив усі їхні борги і відпустив. Вони десь там, займаються власними справами. Але компанія, мабуть, може з ними передомовитися, гадаю.

— Усе буде виконано ще до ночі,— низьким голосом проспівав Абдулла, розкочуючи склади.— То без наркотиків і дівчат що конкретно в тебе залишиться?

— Усі валютні спекулянти залишаться мені. Мені вистачить цього десь на місяць, щоб перевести принаймні п’ятнадцять трейдерів чорного ринку з фонтану Флори на Колабський ринок. Якщо все вигорить, то я непогано влаштуюся. А на додачу я спеціалізуюся на годинниках і техніці. Кожен вуличний ділок спочатку приноситиме речі мені, а вже потім усім іншим покупцям. Гадаю, що зможу все налаштувати.

— Годинники? — здивувався він, грізно насупившись.

— Колекційні годинники дорого коштують.

— Але ж годинники, Ліне! — раптом майже прогарчав він.— Ти був солдатом у Хадербгая.

— Я не солдат, Абдулло. Я — гангстер, і ти також.

— Ти був одним з його синів. Як ти можеш сидіти тут і розповідати мені про годинники?

— Ну гаразд,— мовив я, намагаючись усе виправити.— То, може, поїдемо на Нариман-Пойнт, і я сидітиму там, розповідаючи про годинники?

Абдулла підвівся з-за столу, вийшов з ресторану і попрямував до мотоцикла. Він не оплачував рахунків у жодному з ресторанів Південного Бомбея. Так вчиняли усі гангстери. Я заплатив, залишив офіціантам чайові та приєднався до нього.

— Справді, слід проїхатися,— погодився Абдулла.