Розділ «Частина VI»

Я перевозив контрабандою паспорти й золото до дев’яти країн, але завжди літаком і завжди користуючись Чехословацькими авіалініями. Комуністичні авіалінії були єдині в Бомбеї, які приймали оплату за квитки рупіями і перевіряли наявність зброї, але нічого іншого. Усе інше у вантажі пасажира під час транзитних перельотів, від золотих зливків до пачок з грошима, було твоєю проблемою. І оскільки ніхто, крім чехословаків, не літав аж до самої комуністичної Чехословаччини на цих авіалініях, це теж не була їхня проблема.

— Я літаю. Туди-сюди за сімдесят дві години. Я не користуюся кораблями.

— Тобі не подобаються кораблі?

— Мені не подобається влада — чи на суходолі, чи на морі.

— Влада?

— Влада. Абсолютна влада. Закон моря.

— Ти про капітана?

— Будь-якого капітана. Думаю, що «Баунті»[99] був останнім вільним кораблем.

Біля стояків, до яких було прив’язано вантажі, почали активно буркотіти пасажири. Люди почали підніматися. Ми побачили фігури, які рухалися з боку в бік між скупченнями тіней.

— Що вони роблять?

— Вони передають капсули з ціанідом тим, хто їх хоче.

— Люди таке роблять?

— І часто, взагалі-то.

— Знаєш, Махму, у питаннях моралі ти цілковитий невіглас.

— Ти хочеш суїцидальну капсулу, поки їх ще роздають?

— Бачиш, про що я?

— То хочеш її чи ні?

— Я швидше стану битися і верещати аж до кінця, але все одно дякую.

Хвилювання на палубі зросло ще більше. Старший помічник судна підійшов до лівого борту разом з кількома членами філіппінської команди. Вони дістали мотузяні драбини й почали їх розгортати за бортом.

— Спустися донизу і прихопи свої речі,— мовив Махму.— Я чекатиму на тебе біля драбин.