Розділ «Частина VI»

— Начебто.

— Начебто?

— Начебто.

— Немає начебто справжнього побачення.

— Між нами завжди... було щось особливе, знаєш...

— Особливе, га?

— З її боку, звісно ж.

— І саме це щось привело тебе туди саме тієї ночі?

— Вона сказала, що хотіла трішки напитися і сильно повеселитися, або сильно напитися і трішки повеселитися.

— Я нічого не розумію.

— То був її план.

— Який план?

— Я запропонувала випити три-чотири келихи з нею, а потім подивитись, як там буде далі. Вона запевнила, що ти будеш не проти.

— Справді?

— Так,— спохмурніла вона.

Ще кілька кроків минули в тиші, наші тіні тулилися зовсім близько, ховаючись від спеки.

— А як ставилася до справжнього побачення ти? Це було серйозно?

— Не для мене,— посміхнулася Карла, а потім насупила брови, дивлячись на наші ноги.— Лайза любила фліртувати. Вона не могла цьому зарадити. Я підігравала, бо їй це подобалося.

— Мені шкода, Карло. Мені так шкода, що мене не було тут, щоб зупинити це все і завадити тобі стати тою, хто її знайшов. Якби я міг це змінити, змінив би.

— Краса минулого — те, що його неможливо змінити. Ти нічого не міг удіяти тоді, і зараз не можеш.