Розділ «Частина VI»

— Що?

— Копи вважали. Обробили мене досить добре. Залишили синці лише там, де не видно.

У мене всередині все опустилося. Злість заповнила порожнечу.

— Блискавичний Диліп?

— Він передає вітання,— сказала вона.

Двері відчинились у невеличкому переповненому фойє. Карла зупинила мене на виході, блокуючи людей. Наші обличчя були на відстані кількох сантиметрів.

— Я тут ні до чого,— запевнила вона,— і ніколи не зашкодила б Лайзі. І не дозволила б нікому іншому її образити.

— Звісно, ні,— відповів я, але вона вже зникла.

Я пробрався до рецепції, кинув бейджик відвідувача на стіл і почав проштовхуватися крізь натовп, доки не знайшов незворушну Карлу біля виходу.

Ми їхали набережною Бандра. Карла прилипла до моєї спини, притискаючись до мене обличчям. Пасажир, готовий до смерті.

Можна було поїхати до багатьох різних місць, але мені потрібно було прогулятися. Коли ми зупинилися біля моря, я був такий самий спокійний, як хвилі в затоці.

Ми пройшлися вигином узбережжя, схожим на усмішку: стояла полуднева спека, але нам було комфортно,— ми — двоє чужинців, які навчилися любити благословенне сонцем місто.

— У нас було побачення,— мовила вона, поки ми гуляли.

— У нас було побачення?

— Не у нас.

Я обдумав ці слова.

— У вас із Лайзою було побачення?

— Так.

Ми вже далеко забрели, перш ніж мені дійшло.

— У плані, у вас із Лайзою було справжнє побачення?