Розділ «Частина V»

— Добре сказано, старий друже! — вигукнув Халед.

Він поставив склянку на стіл і важко зіп’явся на ноги.

— Ходімо! Хочу щось вам показати.

Ми пішли за ним через увесь будинок, аж до сходів, що розходилися по флангах вестибюлю. Халед на мить зупинився біля сходів, поклавши руку на кулю стовпчика.

— Сподіваюся, вам сподобався сік,— серйозно запитав він.

— Звісно.

— Усе змінює краплина кленового сиропу,— наполягав він.

Настала пауза. Мені дійшло, що він чекав на відповідь.

— Сік був нормальний, Халеде,— сказав я.

— Добрий сік,— приєднався Абдулла.

— Я дуже радий,— заявив Халед.— Ви навіть не уявляєте, як довго довелося тренувати персонал на кухні, щоб навчити готувати такі соки. Я мусив побити одного з них кухонною лопаткою. А та драма, яку я пережив з десертами... страшно навіть починати.

— Даю слово, що все було смачно,— запевнив я.

Він зробив один крок, але потім швидко обернувся до Таруна, який рушив був за нами.

— Можеш зачекати тут, Таруне,— мовив Халед.— А взагалі відпочинь. З’їж кексик.

Розчавлений Тарун побрів геть. Халед спостерігав за ним, мружачись із підозрою.

Давній Халед міг за один раз перестрибнути через три сходинки й випередити будь-якого жителя Бомбея, діставшись найвищого поверху першим. Новий Халед двічі зупинявся для відпочинку ще на першому прольоті.

— Цей поверх,— пихкотів він, коли ми дійшли до другого поверху,— містить усі необхідні зали для медитації та йоги.

— То ти часто займаєшся йогою? — поцікавився я, на мить перейнявши пустотливий дух Близнюка Джорджа.

— Ні, ні! — серйозно відповів Халед.— Я занадто жирний і нетренований для цього. І взагалі, я завжди більше любив бокс і карате. Ти маєш пам’ятати, Ліне.

Я пам’ятав. Я пам’ятав часи, коли Халед міг збити з ніг будь-якого чоловіка в місті, крім Абдулли, та ще й залишався після цього досить енергійним.