Розділ «Частина V»

— Ага.

— Але йогу люблять мої учні. Вони займаються нею повсякчас. Вони б цілодобово там сиділи, якби я їм дозволив. Я практично зі шланга їх мушу поливати, щоб зупинити.

Крізь найближчі двері ми помітили гурт з десяти людей, що сиділи на килимках. А з динаміків на стінах лунали звуки флейти.

Віддихавшись, Халед повів нас на третій поверх.

На цьому поверсі було чимало зачинених дверей, що заповнили довгий коридор.

— Спальні,— прохрипів Халед.— Та одномісні кімнати.

Він тихенько прочинив двері до найближчої кімнати. Ми побачили кількох дівчат, що спали на односпальних ліжках під натягнутими москітними сітками. Дівчата були голі.

— Мої найвідданіші учениці,— розповів Халед дивовижно байдужим тоном.

— Якого біса, Халеде? — не витримав я, але він приклав палець до губ, щоб угамувати мене.

— Ліне, прошу, тихіше! Ми не матимемо і хвилини спокою, якщо вони прокинуться.

— Добре, бувай, Халеде,— розвертаючись, сказав я.

— Що ти робиш? — запитав він, здивовано зморщивши лоба.

— Ну, я збираюсь іти, поки не вийду звідси. Саме це люди роблять після прощання.

— Ні, Ліне, у чому справа? — не розумів він, тихенько причиняючи двері.

— Справа? — сказав я, зупиняючись біля сходів.— Це що узагалі таке — гарем? Халеде, ти розгубив усі клепки? Ти ким себе вважаєш?

— Усі присутні тут можуть піти щомиті,— заявив він, починаючи злитися.— Включно з тобою.

— Як вдало,— зітхнув я, готовий іти геть.— Я саме збирався йти.

— Ні, ні, вибач,— запротестував Халед, кидаючись уперед і кладучи руку мені на плече, щоб зупинити.— Ти маєш дещо побачити! Я маю тобі щось показати! Це таємниця. Таємниця, якою я хочу поділитися з вами.

— Мені вже достатньо таємниць як на один день, Халеде. Зателефонуй мені, коли злізеш з гори.

— Але Абдулла ще не бачив цієї таємниці. Ти ж не позбавиш його такої можливості, правда ж? Це жорстоко. Абдулло, ти ж хочеш дізнатися таємницю?