Розділ «Частина XV»

— Гадаю, йому пора піти на пенсію,— запропонувала Карла.— І хай покається через своє жорстке поводження з ув’язненими. Розжалуваний, знеславлений і без пенсії.

— Круто.

— Блискавичний Диліп роками копав власну могилу, кожним своїм ударом,— заявила Карла.— Думаю, уже прийшов його час упасти в неї.

— Коли?

— Я завтра попрошу «Без проблем» доправити повідомлення з вимогою звільнитися протягом двадцяти чотирьох годин, або ми все опублікуємо. Тобі підходить?

— Без проблем,— посміхнувсь я, радіючи можливості позбутися Диліпа і роздумуючи, хто стане наступним Блискавичним Диліпом і наскільки більше нам доведеться платити.

— Я також думала, що йому варто усамітнитись десь у далекому селі,— уголос міркувала Карла.— Те, з якого він приїхав, якраз підійде. Я певна, що люди, які спостерігали, як він ріс, знатимуть, що робити зараз.

— Вони зроблять це десь у віддаленій місцині, якщо добре його знають.

Розділ 86

Близнюк Джордж перебував у спеціально обставленій кімнаті пентгауза в готелі «Магеш», і за ним доглядав Скорпіон Джордж і найпрестижніші лікарі. Готель надав спеціалістів завдяки міжнародним зв’язкам, і Скорпіон найняв медиків з найкращих індійських лікарень.

Схоже, для Близнюка було вже запізно, бо худе тіло здавалося і в’яло з кожним днем, але він обов’язково вітав кожного нового медика жартом і посмішкою.

Скорпіон змушував нас страждати, дивлячись на Близнюка, бо ніхто інший не залишався так надовго, щоб страждати, слухаючи його.

— Я не пам’ятаю, коли їв,— сказав Скорпіон, коли ми стояли біля дверей кімнати Близнюка.— І в мене з’явився мозоль від ходіння туди-сюди, коли я хвилююся за Близнюка. І це заслужено, бо в усьому винен я.

— Усе гаразд,— мовила Карла, беручи його за руку.— Ніхто не звинувачує тебе, Скорпіоне.

— Але це моя провина. Якби я не шукав того святого, то Близнюк не підхопив би лихоманку денге і все було б нормально, як раніше.

— Ніхто так не любить Близнюка як ти,— відповіла Карла, відчиняючи двері.— Він це знає.

Близнюк лежав на повністю регульованому лікарняному ліжку, з трубками, які стирчали звідусіль. Його ліжко накривав новий поліетиленовий тент. За Близнюком наглядали дві медсестри, перевіряючи покази приладів, встановлених ліворуч від ліжка.

Близнюк усміхнувся, побачивши, як ми підходимо. Він мав жахливий вигляд. Його худе тіло було кольору розрізаної хурми, а шкіра обтягувала череп.

— Привіт, Карло,— радісно озвався Близнюк, хоча голос його був зовсім слабкий.— Привіт, Ліне, друже. Так добре, що ви завітали.

— Збіса приємно бачити тебе, чоловіче,— сказав я, махаючи йому крізь поліетилен.