Розділ «Частина XV»

— Ти можеш навідувати старого стола будь-коли. Його придбав Олег. Він у твоїй кімнаті.

— Олег! Дідько, а він меткий. Він мене випередив.

— Твій новий стіл — нормальний, Джасванте,— заспокоїла Карла.— Постав на верхню полицю якусь рослину, поклади красиву велику мушлю біля неї і, може, ще прес-пап’є з дутого скла на другу полицю. Це пом’якшить атмосферу. Якщо хочеш, можу позичити мушлю і прес-пап’є з кульбабою на ньому.

— Справді? Буду дуже вдячний.

— Тут немає рому,— зауважив я, витираючи конденсат зі скляних дверей його нової холодильної камери.— І ніякого сиру.

— У нас нове меню,— доповів Джасвант, перегортаючи заламіновану сторінку на ламінованому прилавку з аеропорту.

Я на нього не дивився.

— Мені подобалося старе меню.

— У нас не було старого меню,— насупився Джасвант.

— Отож-бо.

— «Бюро втраченого кохання» приводить багато людей у ці двері, і я маю презентувати правильну корпоративну картинку. Треба йти в ногу з часом, Ліне.

— Мені подобається, коли час іде в ногу зі мною.

— Заздалегідь попереджаю, Джасванте,— мовила Карла,— я планую внести деякі зміни в декор моїх кімнат.

— Зміни? — поцікавився Джасвант: комерція затягувала на ньому краватку.

За кілька наступних днів Карла розібрала бедуїнське шатро, і ми пофарбували її кімнати в червоне, а двері й лутки в чорне. Джасвант не скаржився, бо продав нам фарбу.

Карла вирізала картинки з наукових журналів і помістила у рамки з боллівудського золота. Запхала під скло пір’їну, листок і сторінку зі збірки віршів, яку знайшла на тихій вулиці, коли та тріпотіла на вітрові. «Моління дощу».

Згодом.

коли я не буду з тобою

а ти лишишся самотою

щоб порахувати цвяхи у своєму серці