Розділ «Частина XIV»

— Усі ваші слова тут, майстре-джі,— нагадав Силвано.— Тут більш ніж п’ятдесят незапакованих коробок. Ми не зможемо зібрати їх за цей час. Я залишуся й охоронятиму вашу роботу.

Я поважав його відданість, але вона здавалася занадто великим ризиком, занадто високою ціною за написане. Потім озвалася Карла.

— Ми залишимося з тобою, Силвано,— сказала вона.

— Карло,— почав я, але вона посміхнулася до мене чистим коханням, і... ну що тут вдієш?

— Здається, ти матимеш товариство, Силвано,— зітхнув Ідрис.

— Тоді все вирішено,— підсумував я.— Тепер я погано почуваюсь, бо ці події дісталися аж сюди. Пробачте.

— Брати відповідальність за рішення та дії інших — це гріх проти карми,— запевнив Ідрис.— Так само як уникати відповідальності за власні рішення і дії. Ти не є цьому причиною. Це не твій кармінний тягар. Остерігайся сьогодні. Ви благословенні, всі.

Він по черзі поклав руки нам на голови, вимовляючи захисні мантри.

Учні поскладали свої пожитки в шалі, зав’язали їх на вузол і позбиралися біля початку спуску донизу. Смолоскипи й ліхтарі в їхніх руках тріпотіли, неначе світлячки.

До них приєднався Ідрис, обернувся, щоб помахати нам, і повів ту валку вниз, тримаючи патерицю правою рукою.

З нами вирішив залишитися ще один учень на ім’я Віджай. Він був худорлявий, високий і одягнений у білу майже піжамну бавовняну сорочку та штани. Хлопець був босий і тримав бамбукового дрючка, що сягав йому до плеча.

Його молоде обличчя не передавало особливих емоцій, коли він дивився, як учитель покидає гору. Віджай обернув своє привабливе обличчя до мене, й очі осяяла Індія.

— З тобою все гаразд? — запитав він.

Я подивися на його бамбукового дрючка, згадуючи чоловіків, з якими бився минулого року, від скорпіонів до Конкенона, і думаючи, що непогано були би прив’язати ножа до кінчика того дрючка.

— Усе гаразд,— сказав я.— У мене є додатковий ніж, якщо вирішиш припасувати його до дрючка.

Він відійшов, розкрутив свого дрючка, підстрибнув і стукнув тим шматком дерева по землі за кілька сантиметрів від моєї ноги.

— Чи... мабуть, ні,— мовив я.

— Може, нам краще розділитися і зайняти різні точки огляду? — запропонував Силвано.

— Ні! — водночас заперечили ми з Карлою.

— Усі, хто підніметься сюди, зайде на нашу територію,— пояснив я.— Ми знайдемо позицію з накриттям і шляхом для втечі, де зможемо спостерігати за верхівкою стежки на гору. Якщо хтось вийде на відкриту місцевість, ми зможемо відлякати їх пострілами й галасом.