Розділ «Частина XIV»

— Добре, бо я його ношу завжди. Якщо поворухнешся, я влучу двічі ще до того, як ти подолаєш половину відстані між нами.

— Зрозуміло,— оскалився він.

— Не дуже розумно було тут з’являтися,— зауважила вона.— У цьому лісі водяться тигри. Це добрий спосіб позбутися тіла.

— Якби я був певен, що можу стати на коліно,— вишкірився Конкенон,— і при цьому не отримати в незахищену голову від вашого хлопця, то так би і вчинив, міс Карло. Це честь. Мене звати Конкенон.

— Мій хлопець дуже засмутився,— пояснила вона,— коли я спалила твого листа і не розповіла про його зміст. Я чекала такого шансу, тож добре, що ти його подарував. Перекажи його вголос, зараз, дивлячись йому в очі, якщо, звісно, маєш мужність.

— О, то це лист тебе так засмутив, справді? Ні, ні, я відмовляюся від твого запрошення повторити свої непристойні пропозиції перед цим злочинцем. Не думаю, що це мудро.

— Як так і думала,— посміхнулася вона.— Ти написав усе це, але не маєш сміливості повторити вголос.

— То значить, тобі сподобалися мої маленькі натяки? — запитав Конкенон.— Думаю, вони були досить винахідливі.

— Стули пельку,— сказав я.

— От бачиш, з ким мені доводиться мати справу? — апелював до Карли Конкенон.

— Заткайся,— гаркнула Карла.— Зараз ти маєш справи з нами обома. І справи йдуть не дуже добре. Що ти тут забув?

— Я приїхав сказати дещо твоєму хлопцеві,— розповів Конкенон.— Якщо сяду отам на авто, як до цього, ви дозволите мені говорити?

— Я б краще запхав тебе до багажника, Конкеноне,— мовив я.— І щоб машина котилася зі скелі.

Конкенон посміхнувся і похитав головою.

— Ворожість старить, знаєш таке? — повідомив він.— Вона додає років твоєму обличчю. То я можу спокійно посидіти на бісовому авто і поговорити з тобою, як зі ще одним християнином, чи ні?

— Сідай,— наказала Карла.— Християнські руки поклади там, де я зможу їх бачити.

Конкенон заліз на багажник, авто, поставивши ноги на бампер.

— Це вдалий момент тобі відбрехатися,— запропонувала Карла.

Конкенон розреготався, оглядаючи Карлу з голови до ніг, а потім зиркнув на мене: його очі й досі сяяли яскравою блакиттю у тьмяному світлі парковки.

— Я нічого не мав з Лайзою,— мерщій почав він.— Я ніколи її не торкався. Ми зустрічалися лише раз, ну, мабуть-таки двічі, але вона мені подобалася. Вона була милою дівчиною. Я б ніколи їй нічого не зробив. Я говорив таке, щоб тебе розізлити. Я ніколи її не торкався. І навіть не збирався. Це не моє.